раптом падаю у тіло риби ближче до верхнього плавника під дзеркальну луску і дивлюсь у відображення – товща води і розсіяне світло і підводний вітер гойдає плавник ковдрою між течій нічних червневих тіл   за вікном-лускою сузір’я водоростей і приглушена барокова мелодія китів все ще падаю у тіло риби випадаю із дому солі і твого стегна   я шукаю причину піти ти знаєш тіла приречені звикати до глибини і гольфстріму тепер рівномірно гудять субмарини і вгорі гойдається нафта плавником   ніхто із нас не повернувся з війни лише наші відображення – товща води і розсіяне світло а червень цей немов казанець із черпаком ухи ложкою цідить контужений майор і каже що риба сама пливе у руки

що за час так по-материнському нахилився над нами б’є у дзвони і різкою по пальцях а потім відвертається і йде залишає опісля кометний хвіст   чи варто доганяти його срібний ковток під неоновими язиками аптек чи слід приміряти біографії випитих вин на поталу тепер мовчазній історії   пальці відбиті і листя за звичкою окреслює клавіатури дерев багато слів і десятки літер і літр у чаші ловить тремтіння землі   я не пишу про комуністів чи фашистів я пишу про виправдання надривного дзвону і надірваного листя що так підкреслено відлуння так повно відлуння од невидимих стін

ти бажаєш тестувати красу чи це вода яка лежить в основі світу чи це час відбився інеєм на барвах чи це єдиний у всесвіті вид смерті якому ти сліпо йдеш

Короткі піщанські хроніки: - піди й купи хліба - сьогодні неділя - хліб в магазин не завозили - йди в райцентр - я пішки не піду. все-таки 10 км. - автівкою - не хочу, щоб мене хтось бачив. краще ти напечи буханців - але ж... але ж тоді в нас буде свіжий хліб. навіщо так перед людьми виділятися? - чекаємо до вівторка доки не привезуть хліб в магазин? - або спечемо сьогодні і потримаємо хліб під рушником до вівторка - гаразд, аж на серці легше стало... Короткі піщанські хроніки: - розкажи на ніч страшну історію... - слухай: раз на Старий Новий Рік першою прийшла посівати дівчинка... - ти довбанувся? хочеш мене сну позбавити? в мене не настільки загартована психіка - тоді така історія: якось я забув занести в хату наші черевики, аби ті обсохли... - змусь дурня богу молитися... Короткі піщанські хроніки: - агов, сусіди! кубометр снігу по п'ять гривень кожен! - беру за сім деривативів великих гілок, які витягнулись від вас на моє подвір'я! - в мене сек'юритизовані водяні ст...

слово космос запозичили у греків відтоді космос виповнився поламаними об істину годинниками і виправданням почуття вини що греція розквітла каменем

у подорожах ти оком хапаєш старовинну міську архітектуру її рельєф як місячна поверхня на якій повно кратерів од зіткнень із людською пам'яттю

полум'я літніми ночами водою м'яко переливалось зі сторінки на сторінки де повно історій якими я прагнув ув'язнити вічність літньої ночі

чисте небо чисте ніби час нам потрібна хмарка-історія і для дощу-сліз і для тіні-сну зрештою треба знати швидкість з якою вигадка синхронізується із нами

в мені ще є стежини якими боги спускаються з олімпу а на зворотному шляху люди відтворюють усе старогрецьке особливо рабовласницький лад

місто потонуло в осені тільки трамваї поверхи а хто не вміє плавати у воді за звичкою аплодує немов закінчилась вистава

письменники смертні література вічна обиватель рано чи пізно зрозуміє і бідність і порок від того хто багатства   не помітив

у жовтні ходив вулицею де багатодітна мама робила із дітей паперові літачки запускаючи їх в осінь яка колись здавалась раєм

сьогодні звуки розпочинають новий день за масивом хрущівок за сіткою дротів накочується канонада густого повітря що птахи під повіки скляного обрію умить ховають мелодії вічного червня   нова доба барабаном ломиться у двері і твій дім не фортеця а надбита мушля де море всохло частими кораблетрощами твій дім клубок теплих еротичних історій зі сторінками яких танцює вовчий вітер   новий ріст нанизує поверхи хмарочосів на стебло дароване виснаженим літом ніби колекція метеликів старого доцента де перший запитує що доброго зробити а останній вигукує господи що я наробив   усе незнайоме вчасно не дезінфіковане блошками стрибає канкан на площі міст і гуркіт аби звук поглинув нарешті простір бо не було в людини такого виснаження коли прожила сотню літ і тільки нині дозріла нотою

роками кожного холодного вечору розпалюю одну й ту саму грубку як розпалював мій дід і мій батько немов ДНК із вечірніх вогників потягнулось стежиною угору за димом у пащу нічного сну   тримаю руки над чавунною плахою а всередині повітря набуває форми вина і космос немов арктична чаша з якої роблю ковток і вогонь з-під ребер дарує тіні в альбоми родинних попелищ   підкидаю дрова деревному Харону що по той бік чекає на монети на кільця зрізаного граба і потойбіччя дерев це одне коло замордованих душ які йдуть великою стежкою диму до вічного білого цвіту сузірь   я у шумі вогню згадую старших тепло наче спільна радіочастота в якій озивається ліс він мільйони років тягнув гілки до неба не маючи змоги дістатись Стіксу доки дерева не вигадали людину

вже листя тулиться у закутки оселі де холодом осінь тихо сходить невидимим полем невидимим тілом і прикладаєш чоло до жовтого стяга що шкіра твердіє і поступається золоту яке сиплеться подзвоном оголошуючи симетрію землі   вже всі метали дістали із вогню на зрізах і гостротах температура вивела чумацькі шляхи якими слідує поцілунок шипшини завислої на краю безодні де розтанули останні ключі   вже від міста зостався лише голос викривлених в осінні тарелі площ і золото все б’є і б’є по південній воді глушачи рибу і відчуття холоду   містом вже не вимовити молитву лише кола на поверхні жовтня такі схвильовані ніжні від дотику шипшини

поліцейські зливаються із темрявою коли із ночі до тебе наближається обличчя-земля із супутником-значком і запитують чи впевнений я що йду вірною дорогою на віфлієм   я здіймаю руки в ніч і мовлю зірками що дорога від вишенського парку до вишенського озера єдино вірна тоді як мій товариш дмитро йде від ринку урожаю до ринку юності і працівники «швидкої допомоги» виривають зі своєї уніформи червоні пелюстки і осипають шлях а іншому другу сашкові МНСники кладуть шпали із пожежних сокир від коцюбинського до пирогова   поліцейські знімають свої супутники дарують їх мені в підняті долоні що я йду вперед із місяцями вінниці а позаду мене двоє копів-ночей поки ми не перетинаємося у яслах де немовля пророкує падіння листя і над головою йому кладуть сокиру у ноги валідол йод бинти і спирт у руки передаю двоє литих місяців і тут дитина сполоханою ...

слова як лицарі хрестових походів вони збираються вервечкою на схід близький і надто близький на штурм релігій і бога із богом на щиті і під богом   а в тилу повсюдно і чума й інквізиція тисяча разів славлять верлібр який в облозі чи риму що стрілою губиться в ісламському небі   вони квітнуть на папері цвітом вишні чи маковим полем бою печінка відлунює цим боєм і болем і горить усім в’язницям і людям із тунельним зором   головне виткати сенс із відчуття крові із перерізаних горлянок ворогів а не із благодаті причастя коли у роті панує хлібний смак яким заїдаєш невідворотне вино   зрештою хліб для слів як мокра земля якою вертає військо зі хресного ходу а вдома та сама свята простота коли музика додає хмизу багаттю що й цілим сходом не замінити ані ближнім ані особистим ту симуляцію хреста