- Джентльмени, піднімаймо свої сраки! Перед нами вороже укріплення, яке залишається недоступний ось вже який рік. Вам нормально від цього?! - Ні!!! - Оце я хочу й чути від вас! А ще я хочу побачити наскільки вас задовбало, що ця точка, опоясана водою, парканами, колючим дротом, адміністраторами, все ще залишається у руках ворога. Бо насправді чия вона?! - Наша!!! - То чому ми ще не там?! Вперед! - Вперед!!! - Ви справді гадаєте, що рекламний ролик нової приватної лікарні, в якому пацієнти озброєним військовим загоном беруть штурмом будівлю лікарні це доречно? - Ну, вони принаймні не пенсіонери... - Нестримне бажання потрапити в лікарню це точно не в межах здорового глузду. - Ось бачите: спочатку ролик, а потім в ролику йде його обговорення. Ось вона - клята рекурсія. У глядачів мозок вибухне. - А так ролик закінчується: сам ролик, реакція на нього, а потім реакція на реакцію. - Геніально! - Так, в кінці ролику реакції на реакцію на реакцію на ролик замовник ре...

- В людському житті трапляється кульмінаційний момент коли вся накопичена енергія, весь досвід, усі знання отримують можливість стати виправданими у власних очах. Бо ж що виходить? Ми сліпо слідуємо інстинктам й інструкціям. Але для чого? Що нас виправдає? Ви, які зібрались тут за столом - усі везунчики, бо саме для вас ця мить настала. Вас тринадцятеро і кожен довів своє право бути тут сьогодні й змагатись за головний приз у своєму житті. Змагатись, докладаючи усіх зусиль, не боячись смерті. Так, не боячись смерті, бо тільки один звідси вийде живим із головним призом - однією мегапереконливою причиною жити далі, а тіла решти винесуть і закопають в безіменних могилах. - Олександре Григоровичу, хіба ми не вирішуємо, хто піде у відпустку в серпні? - І тобі здається, що це все так просто? - Ну так, у відпустку маю йти я, бо я показав найкращі результати роботи за перше півріччя. - Ніхріна подібно, я мати двох дітей і якщо ти гадаєш... - Я вже два роки не був у відпустці. - П...

- Молодий чоловіче, допоможіть мені занести сумку в трамвай. - Це не мій маршрут. - Так не треба зі мною їхати, просто допоможіть занести сумку в салон. - Ну добре. Ось бланк типового договору з надання вантажних послуг від мого імені. Я, Степаненко Максим зобов'язуюсь надати вам... Будь ласка, впишіть ваше ім'я згідно паспорту, а я заодно сфотографую ваш паспорт на смартфон. Буде як ксерокопія. Звісно, ви також можете сфотографувати мій. Так, зобов'язуюсь надати вам послуги з перенесення вантажу із зупинки в салон трамвая. А ви у свою чергу зобов'язується розрахуватись зі мною... - Синку, а безкоштовно ніяк? - Податкова каже, що ніяк, бабусю. Та й хто нині повірить в безкоштовні послуги. Ви що, тільки не під куполом вінницького бюджету. - Я ще такої відмазки не чула... - Бабусю, я ще студент четвертого курсу в Політеху, а вже довелося відкрити ФОП для оподаткування з надання вантажних послуг, консалтингу, стерилізація котів і бджільництво. - Бджільниц...

- Пане водій маршрутки, ви пропонуєте мені стояти до самої Піщанки? Все ж таки три години дороги, а сидячі місця не звільняться раніше Крижополя. - Що поробиш, життя вимагає насиченої чуттєвості. - О ні, ніякої розмазаної філософії! Давайте відкриту конфронтацію, давайте загострення суперечки! Чуттєва насиченість, кажете? - У нас заборонено відволікати водія коли він керує автобусом. Якщо бажаєте поговорити, то біля аварійного вікна висить телефон для дзвінка на гарячу лінію "Підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах". - А ну... - Ой, не тягніться так... Ви створюєте незручності... - Це громадський транспорт - тут завжди незручно. Алло? Алло! - Доброго дня! Служба підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах. Моє ім'я Джим. Джим Моррісон. Яким маршрутом ви їдете? - Це ваше справжнє ім'я? - Послухайте, з вашої сумки щось крапає... - Звісно, ні. В мене надто мала зарплатня для того, аби називати справжнє ім'я. - З вашої сумки щ...

поліетиленові крила янголів тріпотять узбіччями на шляху до містечок із назвами-обертами колеса сансари де люди горять до ламкого гербарію лікарських трав які мертвозонням і дивом зцілюють випадкових туристів і півник немов гамлет піщанський не знає проганяти ранковим кличем привидів ввібраних забутими землями чи дослухатись до їхнього шепотіння до їхнього часу де півника карбували символом на флюгерах і брамах десь між лісосмугами крадеться потяг і його ритм нагадує кулеметний блюз проти кого триває війна переселень куди націлені темні дула тамбурів що перони порожні немов усесвіт який поглинає сенси в холоді орбіт змілів берег великодній до рудих барж і куці вулички переливають святість там час влив гіркий полин у вухо боже завершивши виставу й епоху хаток лише трансформатор мовить каштану як гербарій меліси втихомирив пісок

після свят селами блукають незнайомці і відновлюють собі історію архітектури і комунікаційних споруд а в містах навідуються до туристичних принад які ніби ось-ось зникнуть перейдуть на поштівки обробленим зображенням і адресатом буде жінка яка у волосся заплела не одну річку і її усмішка вартуватиме цілого потопу після свят старослов’янська висить у повітрі і пахне мокрими стінами найбільшого врожаю ампіру яке виправдання знаходять для зниклих імперій п’яними сільськими вечорами коли бігали дивитись на молодість або на хитрий механізм якими карали чи містами де ловили сюжети для куцих картин а за межами фарб непомітно дощило після свят підлога вокзалу липка від лікеру і втомлений пасажир нашіптує мені його історію «ось тут колись зупинився імператор і наказав збудувати церкву я освятив паски а тепер вертаю до коханої бо на мені водонепроникний плащ і великодній кошик чимось нагадує ковчег ноя»

післявеликодня ніч це білі простирадла вишневого цвіту опалого з дерев яким пощастило рости в безлюдному селі поміж покинутих ковчегів-хаток ще років тридцять тому ці вулиці тонули в бебі-бумі і чередах корів і підліткові руки хвацько виламували вишняки для імітації фехтування поміж скіфами і персами і переможці гнали стада на луки де жуки-олені чекали на опівнічний вуличний ліхтар однак від історії залишились міста гамірні і перенаселені і достатньо чутливі як залапаний екран смартфону де повного обгорілого взуття і черепів роздертих собаками собак і котів де післявеликодня ніч це перший вірш в якому багато шаманства і вина дарує прощення і холодні озера в які пірнаєш з головою і торкаєшся ніжного намулу ніби вишневого цвіту ти заперечиш мов я не раз це писав але вишневий цвіт має глибоке коріння яке лоскоче серце країни що сміх бджіл землі дощів і битого скла всьому цьому необхідне трактування ніби вивільняти тепло із котла я...

мені більше не потрібно море достатньо світлини із завмерлою безкрайньою водою яка збурена у гніві як безпорадна матір коли на її очах кривдять дітей я думаю про цілі народи і щастя коли океани оберігали їхніх богів і не існувало фотографій тільки бережно переносили зоряне небо на камінь мовляв світ не більшає лише прибережними хвилями достатньо дощу прийти в місто і море віддзеркалюється в кожному хто тонутиме мурахою і комфорт під рекламними брендами і марками затягуватиме пам’ять в дренажі а я думатиму що не був на морі і шукатиму альтернативні шляхи для подорожі і цінності повітря в якому ще розсипано стільки зірок і молочний шлях немов паща риби яку викинув на берег дефолт мені більше не потрібно море із хвилями і радіоефірами покінчено вони лише цятками жевріють на згарищі уяви яка щовесни тулиться до зоряного неба і розмотує клубок світу море за морем народ за народом місто за містом що ниткою я рухаюсь наосліп во...

благословіть великий простір бо зерно падає із мільйона долонь благословіть чутливе серце бо воно здіймає океан надії благословіть розмноження і ріст бо все мінливе і наші обличчя чимось унікальні лише за самоти благословіть річковий берег бо його лінія як солодка тиша благословіть ранкову дорогу бо нею вертатимуть втомлені благословіть черствий хліб бо він рятує нещасних істот коли людство в полоні свят благословіть смужки сліз на лиці бо вони виловлюють із часу мить благословіть вечірні човни бо вони принесуть нам забуття благословіть невтомну ластівку бо пташка повертається у дім і поглинає змучене небо поглинає циклони врожаї драконів пам’ять сузір’я мусони хмари комети ностальгію вічність і сезони сходяться в двобої чорне і біле літо і зима сон і земля її крила все ще удають висоту натомість розрізають пузо барабану

ввечері розганяю полум’я  у грубці весна по-інфантильному грається у хованки притуляючись до спини вишневим цвітом а я до цього цілий день блукав цвинтарями прибирав на могилах родичів і говорив чорному граніту ось бачиш тату я знову прийшов висмикую бур’яни і всю гордість ти знав у полум’я особливий шлях коли дрова рибою все пливуть крізь димарі в холодний обрій коли свіча гойдається поплавком над народженням чи смертю коли горнило виром втягує метал коли електродуга спалахом єднає іржаві згірклі береги понад бугом коли посохлою травою прориває греблю і минулорічна осінь тоне у молодому голодному вогні тепер ти ближче до земного ядра і я відчуваю що земля затягує наче їй бракує води і риби знову грубка гудить піснею дерев знову весна тулиться до спини усецвіттям наганяючи жар у тілі виходжу надвір і поглядом угору там чорний граніт в якому пливе сова і я зливаюсь із димом