так дивно що десь там хтось говорить слова так само непомітні як і решта що цієї зими оминають і мене і я оминаю заголовки новин пророцтва прокльони на що проповідники апостоли і певне серед них й син божий заховали мене далеко за комір плюючи їдкою слиною що варто дивитися в минуле і в слова нескінченні писані в талмудах і віршах слова кам’яніють майже одразу і краса подібна грецькій і трохи римській але точно не візантійська не європейська краса мілоська яку тоді хапали за руки тягнули в сад і од страху просто мимо пронести сенс не один безруке слово що не опирається і не зрушить з місця що мусиш копати вгризатися в землю знаючи війну не спинити й хіба тікати до греції чи італії де в мене є знайома але точно не до туреччини чи кудись можливо індія як країна у формі серця бо що то серце як не ще один камінь в мій бліндаж де на дні лопата висікає сніжну іскру і старший сержант каже щось про архелогію але я не розберу я все думаю при м
десь дівча зовсім юне допитливе і гарне або стара сільська відьма і вже облізла кидають на мене карти таро або прості на дзвінкого вальта а то й на шістку але точно попадають на дурника який засів глибоко в окопі і дивиться на трьох дів в телефоні в біблії на нічному небосхилі що пророчать мені і щоденнику моєму куди я записав холод весь пронизливий і достатньо прозорий що голос та порух здалеку і чути і видно як ніколи раніше мінорно пророкують три іпостасі мені зі столика на сільській кухні де каганець танцює часом в холоді й пару від вечері спочатку ти станеш воїном та нестимеш ношу надважку й почесну і збиратимеш ненависть довкола і рватимеш шипшину з кінчиків осені і присягне діва в любові що холод здолаєш і серце додасть сили а далі настане час другої форми каліки розгледиш що тіло вкоротилось й вогонь облизав грубий шеврон і земля припала до обличчя мерзлий жук паде в ніздрю і тремтить дорога додому й одна цигарка ніхто не поглян