Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 15

- Добрий вечір, пані і панове! Зрозуміло, що вечором ми це називаємо умовно і цей час для нас існує після робочого дня. Зимою, наприклад, темніє значно раніше за закінчення робочого дня, а влітку на вулиці все ще ясний день, тоді як ми орієнтуємося більше зменшення світла, тобто на захід сонця за горизонт. А також це моє звернення "пані і панове" виглядає доволі сексистським, хоча тут є чоловіки і жінки, але у своєму зібранні ми не прагнемо вибудувати будь-яку ієрархію чи організувати оргію або навіть послуговуватись такими пережитками як "жінки вперед" і тому подібне. Однак, ми дотримуємо звиклих норм, які насправді не маю нічого під собою, просто ми так порушуємо мовчання, до якого тяжіє усе прогресивне людство, бо порушити мовчання означає надати сенсу нашому зібранню клубу "Королі Зануд", яке я оголошую відкритим, бо якщо я його не відкрию, то воно не буде відкритим і ми вкотре залишимось без сенсу нашого зібрання о такій темній порі, залишимось без групового сексу, на який власне не розраховували, але за Фройдом всі ми мимоволі на нього натякаємо. Тому я оголошую наше зібрання, яке присвячене такій темі як "Міра почуття гумору", відкритим. Сьогодні крім рядових членів, ми заслухаємо експертну групу планування вирішення проблем, до якої входять: Фопчик, Смартфончик і Вінницька Вежуня.
- А чому до цієї групи входять персонажі телепередачі "Вечірня казка"?
- В мене тоді контр-запитання: Чому ви виставили на стіл чашку, коли знаєте, що в нас заборонено користувати чашками під час засідання клубу?
- Я гадав, це зібрання носить неофіційний характер.
- Тим не менш, не можна користуватися чашками під час засідання та обговорення такої важливої теми як "Міра почуття гумору".
- Ви перебільшуєте!
- Нічого я не перебільшую, бо під час засідання "Клубу Зануд" не можна користуватися чашками і, тим більше, привселюдно сьорбати, бо у вас при цьому не нудний вигляд.
- А який тоді в мене вигляд?
- Не нудний, це точно. Більше дратує.
- Але ж ця чашка закрита.
- Це не має значення!
- Але ж це термочашка!
- Це не має значення!
- Але ж в ній не гарячий напій.
- А що?
- Ямайський ром.
- Гаразд, сподіваюсь, ми дохідливо все роз'яснили в питанні почуття гумору для експертної групи? Які будуть висновки? Фопчику, будь ласка.
- Гадаю, слід створити неприбутковий фонд, який би фінансував дослідження цього питання, якомога менше контактуючи із податковою.
- Зрозуміло. Смартфончику?
- Пропоную розробити додаток в гуглплей, який би міг в будь-який момент виміряти почуття гумору в користувача.
- Добра ідея. Вінницька Вежуня?
- Пропоную людей із поганим почуттям гумору кожної неділі голими гнати центральною вулицею міста, що приваблюватиме туристів з усього світу.
- Чудові пропозиції! Якщо ніхто нічого не хоче додати і не буде оргії, то оголошую наше зібрання закритим. Дякую!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...