Я не вперше і не в останнє бігаю між соціальними мережами і блогами - все через нудоту, викликану вірою людей в той факт, що їхній час та й чогось вартує. Хоча насправді часу не існує, це уявна величина, якою ми виповнюємо порожнечу в різноманітних процесах: від вишивання до створення комп'ютерного коду. Ви сидите, працюєте на роботі і думаєте, що так протікає час, я сиджу працюю на роботі і знаю, що її мені оплачують, використовуючи час. Гроші - товар - гроші(штрих) - і ми віримо, що час існує, або ж Час - товар - час(штрих) і ми віримо, що гроші існують. Але годі грання із формулами, бо часу не існує, бо наш час насправді нічого не вартує, окрім можливості на нього посилатися перед іншими людьми. Якщо ви все ще вірите в час, в його вартість, то оминайте це місце, бо мені наплювати на мій час, бо чому б я все це писав ще й безкоштовно, і ваш час, бо мені з нього нічого не перепадає.
— Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...
Коментарі
Дописати коментар