Із вигаданих вінницьких хронік 28

- Діти, проходьте сюди, тут починатиметься наша екскурсія.
- А чому нас повели замість кразнавчого музею на ІТ--фірму?
- Ти тупий? Сьогодні ж середа.
- А, точно,
- Тихо, діти! Ми починаємо в рамках навчання знайомити вас не стільки з минулим, а скільким з майбутнім. Дивно звучить, чи не так? Направду, мені цікаво спостерігати за словесними колізіями стосовно таких вигаданих речей як час. Бо що ж ми маємо як не шкалу, на яку орієнтуємо рук тіл у фізичному світі, а потім цим користуються люди, які поширюють ілюзію на наше життя. Мовляв, гроші це час і він постійно марнується. Бо це така система...
- Тетяно Степанівно, тихіше. Я бачив як за вікном проїхала автівка "Вінницяводоканал"...
- Ну добре. Знайомтеся, це Олег. Дивно, що він має таке ім'я, а не якийсь Іксес345. Так, справжня людина, яка створює ботів. Ви певне вважаєте себе творцем?
- Та ні, насправді ми організували екскурсії на наші фірми для підняття власної самооцінки.
- Хіба у вас так все погано?
- Так, забагато реального світу.
- А чого у вас так так багато бубнів в офісі?
- Бо створення програм це справжня лотерея. Якщо все добре...
- Дядьку, а в мене щось зависає смартфон...
- Ось так завжди: все ніби норм, а ось тут тобі реальний світ!
- Володю, вийди з приміщення! Як тобі не соромно!
- Тетяна Степанівно, я ж просто запитав!
- Вийди геть! Як вам Олеже, краще?
- Краще... Ну, хто хоче побачити нашу кухню?
- У вас є кухня на фірмі? Так, ця реальність така безсердечна...

Коментарі

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Докладніше

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Докладніше

Шукати в цьому блозі