Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 42

- В цей темний страшний час ми не мусимо озиратись на наше минуле життя, ні, ми не герої кінофільмів, ми прості люди, які йдуть і роблять те, що мають робити. Ні, пафосу не буде, але останнє слово я за собою з усім правом залишаю, бо то слово дійсно може стати останнім і коли виникає спокуса озирнутись на попереднє життя, то я повинен вкласти в це слово всю свою злобу і любов, всю свою силу для спротиву злому ворогові, який прийшов на наші землі і витискає з нас все найкраще і найдобріше. Небо бачить, що я не хотів таким бути, я хотів бути поетом, пасти собі у полі овець, оспівувати добро й красу людського роду, однак фатум поставив мене в ситуацію без вибору, поставив без зброї, без виробленої відваги і тренованого тіла, без праведного життя за плечима, що коли я постану перед Творцем, мені йому нічого сказати. Все, що я бачу нині - це важка дорога вперед разом із такими приреченими як і я нещасними людьми, колона за колоною під молох смерті, серце за серцем, яке навічно замовкає в холоді вічної битви. Ось це я скажу Творцеві, а він мовчатиме як і слід робити Творцеві, бо рід людський сам винен, що дожився до такого. Так, уста Творця - це мовчазні колони людей під молохом і немає кінця цим жнивам. Хіба що колись прийдешні покоління зглянуться над спорожнілою землею і оспівають наші мовчазні колони у своїх піснях...
- Бляха-муха, та йди вже на роботу!
- Зима близько, люба, зима так близько, що крига вмочується в музику і в повітрі лунає відчайдушний метал...
- Сашко, не біси мене!
- Це моя уява! Як хочу так і використовую. Я вигуляв собаку? Вигуляв! Я там був, я шкірою відчув ті мінус двадцять! Ні, я надто цінний для суспільства.
- Менеджер з продажів? Серйозно?
- Моя уява - мій світ!
- А мені в цьому світі є місце?
- Ну так... Весна все таки на порозі і мені необхідно комусь дарувати подарунок на 8 березня...
- Та тихо ти, сусіди ще почують і викличуть поліцію...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...