Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 49

- Доброго вечора! З вами у прямому ефірі підсумкова тижнева телепередача... Причому вінницька телепередача, місцева із телестудії, де тепер є генератори якщо раптом у Вінниці зникне світло... Даруйте, відволікся... З вами телепередача "Мотивація". Головною подією цього тижня стало зібрання міської ради...
- Нумо, морськії браття, ріжмо горлянки сухопутним пацюкам, пускайно їхній жир на поталу Веселого Роджера!
- Де обговорювалось питання скорочення апарату місцевого самоврядування...
- Дошкою ведіть цих бунтарів і най змилуються над ними зелені води Південного Бугу!
- А також відмічали успіхи комунальних служб в боротьбі зі сніговою стихією...
- Полонених не брати, очищаймо чужі трюми від золота, аби й запаху багатства не залишилось!
- Тим часом, місцеве управління національної поліції прозвітувало про успіхи операції з попередження святкування 8 березня...
- Всіх жінок до мене в каюту драїти підлогу, скручувати рулети суші і співати пісні морських сирен!
- В ім'я В'ятровича до адміністративної відповідальності притягнуто 735 громадян, вилучено 1100 квіткових букетів, триста пляшок вина, 500 упаковок цукерок, жодна із них не виявилась рошенівською до речі...
- Усіх рабів гнати в трюм рахувати награбоване і кормити тухлим м'ясом!
- Тим часом на засіданні міськради було прийняти рішення заборонити продавцям одних магазинів йти до продавців інших магазинів і розбивати в них гроші на дрібні купюри...
- Давай цих двох сюди, за стіл їх! Джентльмени, перед вами шість пістолів, три з них заряджені, а три ні. З цього столу максимум має встати один живий. Завдання зрозуміле? Ваші ставки, морські браття!
- А ще в нашому колективі свято - сьогодні день народження в нашого режисера звуку і, певне, останній робочий день! З Днем Народження!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....