дві води

тут на краю димовитих попелюх

де пси щоночі поклоняються

листку горіха

ти не почуєш цяток-хрущів

хіба що совиний зойкіт

немов сигнал із далекої галактики

 

тут елеватор силується викинути

із себе зерно чи людей

але вони міцно сплелися

у понаднормовій роботі

і такому ж понаднормовому житті

 

тут залізниця вперто ріже лісостеп

на басейни дністра і бугу

на світло і людей на зерна і ніч

немов іноді вода це щось більше

за сову

 

тут сови течуть собі на південь

у цьому й суть родючих земель

крізь елеваторський пил і людей

вода вимагає від тебе солідарності

із духом урожаю

що ти залишаєш відкритими крани

на всю ніч

і краплі озиваються тобі хрущами