максима

вірую бо це красиво

завмерлий чортовий колесом парк

тасує місто й вітер

який дім я витягну із колоди карт

який ніж я витягну із колоди металів

що різатиме ранкову зорю

на скибу холоду між лопаток

 

вірую бо це росте вгору

дитяча долонька підкидає гербарій

польових ікон

доки в польовому шпиталі метелику

відпущено день і сонце на крила

і солдати ставлять габріеля до стіни

і замість слова латунь займає трон

весни

 

вірую бо це мертве

сподівання що всі палі воскреснуть

і місто і вітер нарешті займуть місця

дому й пісні

а поки невідомо який нині козир

це маленький хресний хід людини

але великий гербарій для людства

і весна на темній стороні місяця