у повітрі пахнуть незбирані яблука,
зубці будинків усмішкою ховають
холодне піднебіння космосу,
у твоєму погляді ув’язнена африка
жовтіє лихоманкою,
коли листи від тебе мають рости
кожного разу в іншому місті.
нам залишається грати в імена:
як ти назвеш незірване яблуко,
на чию честь носить ім’я море,
на глибині якого я опиняюсь
нині кожного осіннього вечора?
сполохане дзеркало вивертає псалми
у контури твого краплинного лиця:
в очах ані туги, ані любові,
в очах ростуть листи з нових міст
і риси незнайомих місць і вулиць -
я приймаю їх, ніби срібло по той бік
відображення.
на тому боці гілка налитих яблук
подібна сонячній системі,
де сила тяжіння - це сила африки:
вона притягує звірів до імен
і сіє дикі трави на орбітах мовчання…
Коментарі
Дописати коментар