бики сонця

 ти несеш в руках велику білу цеглу

інакше усі помітять твою самотність

сягаєш в лісі випаленої сонцем точки

чорні остови гілля сонними павуками

вплітаються в твою подорож і кажеш

що тобі осінь що тобі неодруженість

коли зовсім поруч живуть чудовиська

 

ти несеш в руках велику білу цеглу

інакше люди обзиватимуть неробою

ходиш за ниткою випалених кварталів

і в ніздрі б'є вологість чорної глини

ти виліплюєш з неї роги і чіпляєш собі

мінотавром зачитуєш бгагавад-гіту

і лише новоприбульці вчувають гнів

 

ти несеш в руках велику білу цеглу

інакше відвернуться і не пробачать

товченого скла на сотій сторінці неба

загуслого словом вітру поміж дерев

загубленого золота якого не підняти

 

ти несеш в руках велику білу цеглу

і не помічаєш і не робиш і забуваєш

як сьогодні на пристань зійшов дедал