ось так минуло менше
тридцяти років
а наші житла знову пірнули
в пітьму
із середини осені а далі
все зима
стиснутий простір тиша і
чути як п’ють
за смерть ворога і клянуть
його щоб
цей ведмідь був
заґратований навіки
суцільним металом а поки що
темно
вогник як метелик із
короткого літа
тріпоче часом над аркушами
паперу
куди хочеш перенести зоряне
небо
і спочатку йде фігура малої
ведмедиці
північ грає отруйним
фосфорним сяєвом
а спомини майже дитячі
сповнені пітьми
коли старі запалювали
чавунну грубу
де ті люди нині поза моїми
споминами
розжарені дверцята великої
ведмедиці
ковпачок ручки плавиться і
смердить
замість домашнього завдання
по історії
яке мучиш другу годину і
про причини
великих подій але ти замала
людина
для причин що згубились в
документах
коли на папері міг би
написати нарешті
тим старим забутим в пітьмі
людям
що зоряне небо не змішалось
от лише
земля сама тремтить і уроки
історії
ніхто так і не засвоїв хоча
щось там
очікують в наступні
тридцять років
доки все наступає пітьма як
раніше
пожерла телепередачі без
повторів
і зоряне небо так нестримно
рветься
на білі сторінки замість
якоїсь історії
і хтось підмічає що не
дарма ісус
на хресті останньої миті
дивився вгору
я ж пам’ятаю коли вмикали
світло
закривав очі від болю і
бачив спалах
сузір’я гончих псів просто
так
Коментарі
Дописати коментар