23 рік текст шістнадцятий

вже стала довша ніч і більше сузір’я вивчаю

спиною до погризеного цоколя і пальцями

виклацую джазовий ритм осіннього спокою

згадую скільки я йшов від посадки до гори

невже три дні а коля поправляє що все літо

просто того я не помітив і був геть увесь

в землі і глибше вкопався немов шукав

воду а натомість опанував руками вогонь

раніше я працював астрономом а нині змій

із тілом покрученим звиклим до нори та

її переливів смаку пересмаженої кави якою

коля частує нас раз на три дні поправляє

щоранку глибоко в землі час пружинться

із зламаним підшипником в колесі сансари

коли відвозили нашого сержанта то санітар

казав щоб той віднині лежав витягнутим

мов дерево і нехай розростається колами

від поранення і далі хай їде хай шукає

собі місце аби рости все вгору під сонцем

а я тепер все дивлюсь на сузір’я і світла

стало менше і на зиму перероджуватись в

граб осику чи дуб не краще хіба що ялинку

але й їй не позаздриш на різдво і новий рік

а от в сузір’ї видно справжнє коріння дерев

прикрашених замість зламаних ворогом тут

так ніби заглядаєш пораненому сержанту

в нутро і стільки місяців нам не було діла

а тут змій причепився як то в книзі буття

і сержант мов єва розпитує чого ти хочеш

а я просто забери мене звідси з цього раю

а господу іншу історію розкажи

23р.

Коментарі

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Докладніше

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Докладніше

Шукати в цьому блозі