23 рік текст тридцять третій

ось серед дерев пожовклих прожито життя

сповнене спеки холоду самотності і голоду

імперії зростали в наших розмовах і пали

хтось із побратимів йшов на повідомлення

що дружина таки народила і казав хлопці

хочу глянути на дитя а потім хоч вирвіть

очі най мене вкутає пітьма а не пожалкую

а бувало просто йшов вперед в туман вогню

і ніби ковтнуло його чудовисько чи стадо

і відчуття що вмить три покоління змінилось

після дідів приходять внуки і борсаються

у все тій же землі і проживають ті ж години

два місяці тут а вже постарів сивина

зі срібла вибілилась до снігу і думаєш зима

а так тепло в темному кутку і над головою

чисте діамантове небо і сопілка їй-богу

тихо грає старшина собі замість молитви

каже що там вгорі тебе ніхто не почує

і побратими не слухатимуть бо кожен нині

в собі підводить чи то підсумки чи на межі

на нас йдуть з мечем візантійським а ми

прикипіли до болотчастого клаптика землі

що не посунеш затверділи серцебиттям

ну ти тут народився ми ледве добули тебе

із броньованого нутра серед ночі і страх

в очах і ось невідомий світ потім боровся

із безсонням і мишами а згодом історії

із цивільного життя відчужені наче вигадка

і ось старість самота і голос мій в голові

і тіло скрутило десь в розбитому бліндажі

ось ворог навів автомат на твою сивину

молитися небу чи осені плакати чи мовчати

земля і так перекопана немає домовини

тож слава україні виродки слава україні

23р.

Коментарі

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Докладніше

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Докладніше

Шукати в цьому блозі