25 рік текст п'ятдесят сьомий

давай вперед-вперед женуть буз упину

хоча то й не шлях а більше коло пекла

узбіччя вкриті кістяками і сміттям

поруч тебе хтось бачить пророчі сни і

каже що все це закінчиться погано і ще

хтось пише вірші такими простими словами

що ніколи не думав про їхню красу

і сонце сходить назустріч нам ніби

вибух у космосі що тіло зводить від

жаху хто ми і куди нас несе хто

ті що попереду і хто ті що позаду

більше жодних відповідей лише порожнє

скривавлене лице повертається у місто

ніби гривнева купюра в тугий гаманець

що бажаєте замовити куди поїдемо

дякуємо приходьте ще і щелепа ворушиться

від бутерброду і від слів і сонце тут

також сходить і узбіччя тут знову

в кістяках і смітті ти знаєш що

просто збожеволів і думаєш треба вперед

йти рухатись стерти ноги об дорогу

облюватися біля паркану розбити комусь

вікно та прокиньтеся сліпі розділіть

зі мною божевілля побачте той вибух

а потім що давай вперед-вперед он бачиш

твій пророчий сон он раненого несуть в

пікап і водій куди їдемо до медсестр

чи одразу в морг он дівчина ходить

з пайками що будете замовляти свіже

чи консерви і сержант в тилу все

кладе руку на плече і з усмішкою мовить

дякуємо за службу приходьте ще і друга

приводь якщо він ще колись в тебе буде

25 р.

Коментарі

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

— Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

Докладніше

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди останні ковтки останні дзвінк...

Докладніше

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Докладніше

Шукати в цьому блозі