такий ось шлях де на кожній зупинці гості на одну розмову ти сам звідки діти є гроші позичиш як ставишся до війни що не відповіси лише очі у вікно де штормить осінь і слова зриваються лунко ніби в храмі над верхнім хором що й сам не віриш в них бо нікому не цікаво куди це все куди ти сам день і ніч як листя й цвіт змінюють твій голос до гімну й до шепоту мовляв якщо чесно ми стоїмо на місці просто кожному треба тимчасова схованка переконати себе що там за вікном дійсно пори року крутяться колесом від пострілу до пострілу а як ні то буде наступна зупинка і нове життя де ти той самий кажеш як зустрів дивака як взагалі життя стороннього може здаватися прірвою без чітких відповідей але із дратуючим існуванням коли мовиш ніщо не даремно але слід тікати і шелестіти осінніми стежинами ось так ось в'якх і темний бік співрозмовника в якого слово більше наближається до дії і чи кивнути головою коли він каже ми їх всіх вб'ємо або ж в...

  о земле-земле ніжна й холодна все на твій зріз все у твої глиняні очі колись усе починалося з тебе і в тобі завершиться виросли травою і деревом постаріємо а поки згадую усі ті кроки твердість м'якість прохолоду й жар падіння і котіння ями й пагорби окопи і хрести особливо лінії умовні стежки якими радо й зникнути кудись де затінок й каміння де тиша і пташки де війна мов швидкісний потяг мчить повз і потім знову пташки і вітер і ніякої тверді під ногами лише опора для думки про єдність із тобою і вічність таємного затінку куди вертаються змучені й самотні куди зима приходить із хорошим жартом і домашнім вином та годі собі брехати о земле-земле важка і неосяжна куди це все прямує за якою течією мені йти чи все-таки проти чи будеш ти ласкава чи будеш ти милосердна коли ще один стяг проштрикне тебе коли поволочуть тіла у затінок і слова ще і ще лунатимуть лише тобі чи хоч тоді ти скажеш що усе було недаремно о земле-земле ніжна і х...

  вечір проламує ребра вивалюється назовні випадковий свідок усе черпає густі сутінки бруднить руки і здіймається пил від палої книги і рядки розчинилися в рані і цитати це лише невдало збережені миті що варто скористатися словом як вже знаєш що там в покровську їх тисячі в мішку а в столиці ще одна виставка ще одні людські цінності ніби в камері банківського сейфу та сама голова жовтня мертве око стиглим рубіном зуби вишкірені квасолею уста слимакові мовчки натякають про смерть що й свідок з кишенями повними вечірньої патоки мимоволі їх вивертає це не моє це не моє я лише жадав пророцтв химерних я лише просив заспокійливого слова про полум'я яке освітить зиму коли черевики прилиплі до підлоги коли проломлені ребра як остови будівель об які перечіплюється тужлива пісня про палих бо не повернути їх і тепер осінь рубають на золоті злитки і жодної цитати лише недбалі слова які важко зібрати до купи світ упав п'яним і вдови не знають що...

  тут знову темрява хоча перепитують навіщо про неї писати навіщо ставити її в центр тексту і в центр буття навіщо повертатися до неї коли з усіх сил боряться з темрявою сіють ліхтарики на жовтневій траві аж ось спалах і місто враз пірнуло в річку глибоку і автівки потекли нерестом до самого серця осені а потім спалах за спалахом гнів божий чи страх людський і ти в підвалі поруч інших страхів ну ще скільки до зими до твердіння землі що й не кожна лопата увійде в неї і виверне на світ божий добре сховані секрети а далі різдво новий рік і буде вогників повне небо і збудеться той порух зумисний чи ні який міг навіть відібрати чиєсь життя проте темрява об'єднує усі гріхи і усіх спільників чи коли біжиш дорогою услід за світлом якщо не автівки то надії що хоча б там про все забули що там не вміють читати обличчя але лунають молитви ніби виливають із золота обладунки а поки що крок за кроком спалах за спалахом все по листю все по тілам ...

  ось ніж в долоню мов дитя в обійми і далі сніданок гілкою сирою чи буде вогнище чи просто тешу кола чи то тамуєш голод металу чи не все одно живий і відчуваєш себе теслею і дитя твоє ніж буде читати проповідь усім кого поглинула облуда і хто торгує богом війни всюди де люди сповнені надією і звісно в кожного є свій ніж як то кишеньковий перерізати нитку яка ще дивом тримає рідного дому але кожного дня мусиш перерізати волосяну пуповину задля пірнання в секундні насолоди є й кухонний ніж навмисно затуплений аби старенька мама вчергове не порізала руки і так думаєш воно й має бути коли метал надто дикий тоді як воїни не мають ножів у них просто зброя навіть лист додому подібний ранковій ракеті від якої стіни пронизують тріщини і слова гарячі після яких опадають гільзи на ті стежки яких уникають самітники із куцим ножом на поясі і те затерте руків'я і те переточене лезо ніби хочуть переконати щодо важкості здоланого шляху що кожне ...

  триває велика війна всередині тебе де добро і зло умовне листя перед листопадом достатньо вітру дощу перших морозів і ця стежка зробиться слизькою і стежка ця буде мати безліч відтінків поміж містом і безпритульним який лише виживає навіть коли свідомість молить про смерть тут і тепер а світло всередині все одно хапається за кожен подих за кожен день і за сузір'я вночі бо що там далі що там за завмиранням за каменем край міста ваги якими порівнюють сльози і листя там велике ніщо яке розчиняє осінь у вакуумі і вже ні імені ні душі усе як та земля розріджена солдатським черевиком чи все таки війна триває і опале листя крізь віко сиплеться далі вниз що й тут треба вижити і цим виправдовувати ранковий здавлений крик чи вечірню сльозу яку витискає серце з тебе бо як ще пояснити що ти вижив а решта ні що ти визираєш із запалого вікна на листопад а там у дворах кричать про повішених і складають списки може й ти в списку може й ти назвав ім...

  давай вперед-вперед женуть буз упину хоча то й не шлях а більше коло пекла узбіччя вкриті кістяками і сміттям поруч тебе хтось бачить пророчі сни і каже що все це закінчиться погано і ще хтось пише вірші такими простими словами що ніколи не думав про їхню красу і сонце сходить назустріч нам ніби вибух у космосі що тіло зводить від жаху хто ми і куди нас несе хто ті що попереду і хто ті що позаду більше жодних відповідей лише порожнє скривавлене лице повертається у місто ніби гривнева купюра в тугий гаманець що бажаєте замовити куди поїдемо дякуємо приходьте ще і щелепа ворушиться від бутерброду і від слів і сонце тут також сходить і узбіччя тут знову в кістяках і смітті ти знаєш що просто збожеволів і думаєш треба вперед йти рухатись стерти ноги об дорогу облюватися біля паркану розбити комусь вікно та прокиньтеся сліпі розділіть зі мною божевілля побачте той вибух а потім що давай вперед-вперед он бачиш твій пророчий сон он ранен...