Передчуття - річ вперта і монолітна, вона не згірше дому, який читач плекає при читанні нової книги. Якщо в назві бачиш прізвище Бандера, то мимоволі за сучасності починає відчувати себе на межі таборів прихильників, противників і цілком нейтральних обивателів національно-політичного клімату. Якогось балансу не дано, якщо не спробувати гратися цими фронтами у власній історії наввипередки із почуттям гумору того ж таки обивателя. Фундамент передчуттів формується із цитування. Так, багато цитування, яке націлене на розуміння історії як напіввигадки і напівінтерпретації. Такий собі спосіб сказати, або читач дурний, або читач дурний - рефлекс (умовний чи безумовний) прагнення історії спрацює як і раніше, коли від покоління до покоління передається не підкріплене жодним збереженим вічним двигуном як доказом слово. Тобто, історія це ніби виправдання сьогодення і як елемент постмодернізму з інтелектуальним вкрапленням. Інтелектуальне вкраплення в романі постає інтелектуальним протистоян...

- Доброго дня, в ефірі українська телевізійна програма "Де ваші діти, тварини?". Ведучий я, Владислав Пшишинський, оператор Еріх Бауман, звук - Міла Абашидзе. Сьогодні ми ведемо розмову із Колею-Колею, жителем провінції, якому лиси й лисиці зносять своїх лисенят. Скажіть з чого усе почалося? - Усе почалося із псевдоінтелігенської звички критикувати твори мистецтва та розважальні продукти в більшості відділяючи щось зайве. Мовляв, ця лінія сюжету зайва, ці кольори тут непотрібні, занадто багато візерунків на грудях. Критика припинила аналізувати і почала відсікати все, що вбачала зайвим. А ким же при цьому були критики? Людьми, які втикають годинами у смартфон. - До чого ви хилите? - До того, що природа не могла відреагувати на вибірковість до різноманіття. Бо ж сьогодні опис в оповіданні на півсторінки здається обтяжливим, а завтра й цілий вид бідних тваринок підпаде під людську цензуру. Лиси адаптувалися, пішли в маркетинг, на низькооплачувану роботу та на інші вакан...

усе починається зі списку книг необхідних для розмови із померлими особистостями усе завершується щедрим полином на стежках яким улітку тікало дитинство і це місто мусиш змити з лиця оголити босха де в деталях видно стоси книг і лики з якими говоритимеш про старість а це село гігантським кальмаром пульсуватиме в непомітному вересні абсентовими кардіограмами єдиними словами які сприймають шанувальники мовчання і згодом ще один стрибок у сон безглуздо безглуздо безглуздо коли той бік ночі не має визнання у виснажених обивателів і ось слово із книги у їхній уяві горить метеоритом вибухає майже новим життям у босхові що предки ворушаться хвилями виринають і дивляться з осудом на кожну мастурбацію нащадків

життя вчить бігти назустріч металу з яким тобі тисне на нерви глибина дурнуватого тіла за серпневої ночі а перевернуті келихи ловлять землетруси наче долоньки ловлять бедриків аби потім за годину схід прокинувся кратером і переломами будинків витискаючи неперетравлену ніч у ритми ембієнту життя вчить бездонності дурнуватого тіла яке навзнак на бурштиновому лінолеумі накриває сонце хрестом для послідовників і діалогів і смак горілки в кінці літа вицвів і горло бринить ранковим павутинням і очі експансивно квітнуть етаноловим сріблом вставай тату з підлоги літу кінець безутішний метал далеко навпроти мовчить здіймайся на ноги і проповідуй яка земля прозора яка земля кругла і мусимо глушити відчуття постійного здіймання вгору істина більше не у вині істина у кліматі

- Нічого собі! Я ніби дивлюся в дзеркало! - Так, нікчемний землянину, я представник славної космічної раси, назва якої вашою мовою звучить як Цвикпленто. Ми можемо без особливих зусиль копіювати зовнішність таких примітивних життєвих форм як ви, що й ніхто з ваших не помітить різниці. - І ви будете ходити замість мене на роботу і додому? - Ваші робочі і соціальні процеси настільки примітивні, що відтворити їх дуже легко. - А ви хоч мене не вб'єте? - В цьому немає ніякого сенсу. Ми можемо виконувати за вас будь-яку роботу в кілька разів краще, що суспільство буде раде прийняти мене за тебе. Це дозволить мені дуже вдало замаскуватись та швидко приготувати усі необхідні умови для повноцінного вторгнення раси Цвикпленкто на вашу планету. - А якщо я комусь розповім? - Достатньо 436 карпликоконів для підготовки вторгнення. У місцевих величинах часу це 28 годин. За цей час ви особисто зможете проінформувати максимум із сотню землян і розсмішити мільйони в інформаційному пр...

- Доброго дня! В ефірі вінницька вікторина "Знайди крайнього". Вітайте наших учасників: директора й менеджери Миколайович, Григорович, Пилипович, Іванівна, Сергіївна, босси, які доплатили, аби не розголошували їхні імена, ведучий дитячої програми вигаданий персонаж - Фопчик, пірати із багаторічним стажем із міськради, журналісти і фейсбучні експерти чи фейсбучні експерти і журналісти - важко одних відрізнити від інших, а також ті самі працівники комунальних підприємств, до яких ми звертаємось. Отже, слово надається чемпіону минулого сезону Сірку-Сірку, яки спромігся за останній рік знайти сімнадцять хронічних крайніх. Сірко-Сірко, як вам вдається так ефективно підтримувати високу кадрові плинність у вашій фірмі? - Колю-Колю, ну все просто. Якось я очолював ІТ-фірму, де всі професіонали, інтроверти, які вчасно виконують покладені завдання. Єдине, що вибісювало - перепади напруги. Всі скажуть: то найми електрика, придурку. Ні-ні, не ведіться на цю фігню. Просіюйте колектив ...

- Джентльмени, піднімаймо свої сраки! Перед нами вороже укріплення, яке залишається недоступний ось вже який рік. Вам нормально від цього?! - Ні!!! - Оце я хочу й чути від вас! А ще я хочу побачити наскільки вас задовбало, що ця точка, опоясана водою, парканами, колючим дротом, адміністраторами, все ще залишається у руках ворога. Бо насправді чия вона?! - Наша!!! - То чому ми ще не там?! Вперед! - Вперед!!! - Ви справді гадаєте, що рекламний ролик нової приватної лікарні, в якому пацієнти озброєним військовим загоном беруть штурмом будівлю лікарні це доречно? - Ну, вони принаймні не пенсіонери... - Нестримне бажання потрапити в лікарню це точно не в межах здорового глузду. - Ось бачите: спочатку ролик, а потім в ролику йде його обговорення. Ось вона - клята рекурсія. У глядачів мозок вибухне. - А так ролик закінчується: сам ролик, реакція на нього, а потім реакція на реакцію. - Геніально! - Так, в кінці ролику реакції на реакцію на реакцію на ролик замовник ре...

- В людському житті трапляється кульмінаційний момент коли вся накопичена енергія, весь досвід, усі знання отримують можливість стати виправданими у власних очах. Бо ж що виходить? Ми сліпо слідуємо інстинктам й інструкціям. Але для чого? Що нас виправдає? Ви, які зібрались тут за столом - усі везунчики, бо саме для вас ця мить настала. Вас тринадцятеро і кожен довів своє право бути тут сьогодні й змагатись за головний приз у своєму житті. Змагатись, докладаючи усіх зусиль, не боячись смерті. Так, не боячись смерті, бо тільки один звідси вийде живим із головним призом - однією мегапереконливою причиною жити далі, а тіла решти винесуть і закопають в безіменних могилах. - Олександре Григоровичу, хіба ми не вирішуємо, хто піде у відпустку в серпні? - І тобі здається, що це все так просто? - Ну так, у відпустку маю йти я, бо я показав найкращі результати роботи за перше півріччя. - Ніхріна подібно, я мати двох дітей і якщо ти гадаєш... - Я вже два роки не був у відпустці. - П...

- Молодий чоловіче, допоможіть мені занести сумку в трамвай. - Це не мій маршрут. - Так не треба зі мною їхати, просто допоможіть занести сумку в салон. - Ну добре. Ось бланк типового договору з надання вантажних послуг від мого імені. Я, Степаненко Максим зобов'язуюсь надати вам... Будь ласка, впишіть ваше ім'я згідно паспорту, а я заодно сфотографую ваш паспорт на смартфон. Буде як ксерокопія. Звісно, ви також можете сфотографувати мій. Так, зобов'язуюсь надати вам послуги з перенесення вантажу із зупинки в салон трамвая. А ви у свою чергу зобов'язується розрахуватись зі мною... - Синку, а безкоштовно ніяк? - Податкова каже, що ніяк, бабусю. Та й хто нині повірить в безкоштовні послуги. Ви що, тільки не під куполом вінницького бюджету. - Я ще такої відмазки не чула... - Бабусю, я ще студент четвертого курсу в Політеху, а вже довелося відкрити ФОП для оподаткування з надання вантажних послуг, консалтингу, стерилізація котів і бджільництво. - Бджільниц...

- Пане водій маршрутки, ви пропонуєте мені стояти до самої Піщанки? Все ж таки три години дороги, а сидячі місця не звільняться раніше Крижополя. - Що поробиш, життя вимагає насиченої чуттєвості. - О ні, ніякої розмазаної філософії! Давайте відкриту конфронтацію, давайте загострення суперечки! Чуттєва насиченість, кажете? - У нас заборонено відволікати водія коли він керує автобусом. Якщо бажаєте поговорити, то біля аварійного вікна висить телефон для дзвінка на гарячу лінію "Підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах". - А ну... - Ой, не тягніться так... Ви створюєте незручності... - Це громадський транспорт - тут завжди незручно. Алло? Алло! - Доброго дня! Служба підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах. Моє ім'я Джим. Джим Моррісон. Яким маршрутом ви їдете? - Це ваше справжнє ім'я? - Послухайте, з вашої сумки щось крапає... - Звісно, ні. В мене надто мала зарплатня для того, аби називати справжнє ім'я. - З вашої сумки щ...

поліетиленові крила янголів тріпотять узбіччями на шляху до містечок із назвами-обертами колеса сансари де люди горять до ламкого гербарію лікарських трав які мертвозонням і дивом зцілюють випадкових туристів і півник немов гамлет піщанський не знає проганяти ранковим кличем привидів ввібраних забутими землями чи дослухатись до їхнього шепотіння до їхнього часу де півника карбували символом на флюгерах і брамах десь між лісосмугами крадеться потяг і його ритм нагадує кулеметний блюз проти кого триває війна переселень куди націлені темні дула тамбурів що перони порожні немов усесвіт який поглинає сенси в холоді орбіт змілів берег великодній до рудих барж і куці вулички переливають святість там час влив гіркий полин у вухо боже завершивши виставу й епоху хаток лише трансформатор мовить каштану як гербарій меліси втихомирив пісок

після свят селами блукають незнайомці і відновлюють собі історію архітектури і комунікаційних споруд а в містах навідуються до туристичних принад які ніби ось-ось зникнуть перейдуть на поштівки обробленим зображенням і адресатом буде жінка яка у волосся заплела не одну річку і її усмішка вартуватиме цілого потопу після свят старослов’янська висить у повітрі і пахне мокрими стінами найбільшого врожаю ампіру яке виправдання знаходять для зниклих імперій п’яними сільськими вечорами коли бігали дивитись на молодість або на хитрий механізм якими карали чи містами де ловили сюжети для куцих картин а за межами фарб непомітно дощило після свят підлога вокзалу липка від лікеру і втомлений пасажир нашіптує мені його історію «ось тут колись зупинився імператор і наказав збудувати церкву я освятив паски а тепер вертаю до коханої бо на мені водонепроникний плащ і великодній кошик чимось нагадує ковчег ноя»