після тридцяти трьох смертей і тридцяти трьох народжень бачиш як усі мами бовваніють хребтом роду людського що їхні вершини ховають німби у тумані що ані вершники ані розп’яття не спокушають мене зрілістю   тепер поезія видається ніччю де я нетля і безцільно блукаю і катую мозок відсутністю сну що цвіркунам моляться ченці немов силабо-тоніці а мені дістається лицарство верлібрового образу   мені зосталась єдина слабкість шукати доісторичних чудовиськ залишилась єдина любов моя ще одна біла пляма на мапі стосунків із жінками ще омиваю ромом нутро думаю коли вже вирушати у плавання то тільки у дальнє

січневий дим відріже рік пригорілим павуком феєрверку а згодом лютий тонутиме котельнями у брилах кварталів березневі ж вечори найліпші вони позбавлені диму і бронхіту сухості квітня і гіркоти травня коли випалені трави заживають тільки червнем тільки червнем бо надто солодко здіймаються розряди блискавок у відкритій вені небосхилу   за липня дим найпрозоріший що на вогні видувають скло а в серпні спалюють щоденники бо ж господи на вересень потрібно стільки алібі й стежин аби у парку ніхто не бачив твоєї затяжки   жовтень двічі нагадує листям жовтень це точка неповернення бо листопадові сільські комини рушають у плавання під грудневий туман який плутають із туманом і зрештою латунний дим вбирає світ у стріляну гільзу

узяли глину виліпили комору і прозвали її курячим богом дно насипали зерном липня а з натовпу привели дівича напоївши ромом як у далеке плавання обмазали його голого медом викачали в зерні і кинули до курника повного голодної птиці   птахів голод угамувався мов наново зародилось письмо ніби зерна знаходили землю людьми з кораблетрощі які упіймали уламки дерева і дрейфували до нового сенсу який п’янить і п’янить медом аби очікувати продовження тобто три крапки   так нерозділена любов дівича ділилась дзьобами що й паперу не достатньо аби все це стало притчею коли врятовані на острові поглядом проводжали осінній переліт невчасного збігу приголосних

край неба сьогодні лимоновий і так само смакує сон який обірвався совою стрічка літа прив’язана до стріли нагадує про штиль і тятива грає соло між лимоном і чаєм   за яким кольором сховалось твоє серце коли моє позбавлене молока тобто промаху бо наприклад жовто-липневий притягує арктичну стрілу а малиновий тон між ребер нерозлучний із чавунним вістрям   край неба долили у чай край мого сну вперся об цейлон цукру немає молоко червоніє помішаний напій ніби окопи над яким тріпотить стрічка літа   і сова свистить і свистить невідомо якого вона калібру невідомо скільки молока вбере твоє серце і скільки прямокутних форм наберуть інші на третій день

Зрозуміло, що зафіксованих знань кожного року збільшується в геометричній прогресій і від бідолашних учнів неможливо вимагати невдумливого зубріння, а просто вказувати як користуватись інтернетом (так, я це слово пишу з малої літери) для пошуку необхідної інформації, або ж працедавцеві потрібна людина не з дипломом, а працівник, який в мінімальні терміни освоїть певні операції, що забезпечують діяльність підприємства. Знання зациклене саме на собі вважається пережитком, тому виникає бажання спрощувати й іронізувати. "Історія світу" це витончений і унікально скомпонований роман, який своїми 10 1/2 розділами обертається навколо теми Ноєвого ковчега в постмодерністичій манері. Для прикладу, перший розділ ведеться від деревного хробака, який нелегалом проник на Ковчег і розповідає неофіційну версію подій всесвітнього потопу, натякаючи на абсурдність або ж навіть деспотію повноважень, якими бог наділив Ноя. А от вже другий розділ - це історія захоплення терористами лайнера в

ти мене запитаєш про відносини про зчеплений досвід який затонув у гольфстрімі що маска моя схожа на фасад різдвяного собору із словами мідного відлуння і хвалебним хором усередині ти знаєш доведеться вплутати сюди бога і християнство і осінь бо про себе я не знайду нічого окрім метафор бо коли прямо мовити що мідь то падіння ідеалу що бог то відсутність часу у християнстві немає зцілення ну а осінь нікуди не зникала і я ділив руду останнім куснем навпіл розламував хлібом немов то нас ковтала паща левіафана і я молив випусти випусти випусти а ти й досі віриш ніби час існує

Поступово балканська література стає все ближчою для українського читача. Одним із провідників цього процесу виступає талановита письменниця і перекладачка Катерина Калитко, яка раніше порадувала мене перекладом оповідань Єрговича, а тепер до моїх рук потрапив потужний роман "Дервіш і Смерть". Охарактеризувати жанр можна по-різному: роман-притча, історичний роман, психологічний роман, екзистенційний роман, але щодо жодного визначення не матимеш певності, оскільки багатошаровий стиль оповідки не дає можливості залишатись в рамках конкретики. Так само й не залишає по собі конкретики головний герой у своїх роздумах/мемуарах, коли ми бачимо, що він немов персонаж із романів Кафки постає в різних іпостасіях: жертва, маніпулятор і навіть своєрідний лиходій. Перед читачем постає боснійська провінція часів Османської імперії, яка терпить гніт турецького володарювання. Єдина віра - мусульманство, канонам якого й служить головний герой - дервіш Ахмет Нурудин. Стартовою точкою под

Лише на основі двох книг Крахта "1979" і "Імперіум" в мене склалось враження, що автор прагне винеси на манівці європейську культуру. Поштовхом стала географія. Дія відбувається то в Ірані, Тибеті, Китаї, Океанії, що легко списати на власний досвід подорожей автора, але в цьому географічному відстороненні є й своя дивна мода інтелектуальних європейців, яку мимоволі вловлюєш в сучасних творах мистецтва чи в ледь помітній втечі від власної історії. Дивний парадокс складається в моїй стереотипній свідомості, коли думаєш, що старі добрі європейці сповідують толерантність, підтримують ЛГБТ-рух, закликають до вегетаріанства, дбають про екологію, а їхня історія виглядає біблією насильства і рідкісної деспотії. Звісно, не одні європейці страждають на подібний розлад. Ось чому в книзі читача не полишає відчуття боротьби ідеалізму і реальності, яка заточена не сучасністю, а початком ХХ століття - періодом вибуху езотеричних ідей, наближенням до жорстокого зламу Першої с

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг

знаєш мова вимагає матриці іншої культури де чоловік неправий де його принесено в жертву мурахам і він наосліп вишукує жінку але пізно вона ребром місяця відмежовує місяць медовий від мови і має бути продовження але мова мова мова не дає нам стати жертвою на кожну страту є історія на кожну зраду є ребро на кожну культуру є мед на кожну матрицю випадає отвір коли притуляєш вухо до нього чуєш чуєш чуєш мурахи ще одним чоловіком запасаються на зиму

ти падаєш повільно як то сонце за горизонт ти падаєш стрімко як то червневий дощ ти падаєш деревом серед решти дерев ти падаєш лежиш стовпом а ліс нависає і думає скільки зірок ти бачив за своїх кілець на зрізі а я ж як і будь-яке дерево не бачив нічного неба весь ріст обожнено сонцем коли я впав то всесвіт прокинувся всередині мене він також виявився деревом яке зникає де усі зірки розкриті книги сохнуть і опадають а письменники плодами у реверсі вертають в зелені пуп'янки далі у квітень зрештою я вертаю до тями наді мною мовчазний ліс і так само як між деревами перед очима порожня пачка "куріння вбиває" так я все ще за звичкою читаю