"Історія світу в 10 1/2 розділах" Джуліана Барнса: анатомія дерева

Зрозуміло, що зафіксованих знань кожного року збільшується в геометричній прогресій і від бідолашних учнів неможливо вимагати невдумливого зубріння, а просто вказувати як користуватись інтернетом (так, я це слово пишу з малої літери) для пошуку необхідної інформації, або ж працедавцеві потрібна людина не з дипломом, а працівник, який в мінімальні терміни освоїть певні операції, що забезпечують діяльність підприємства. Знання зациклене саме на собі вважається пережитком, тому виникає бажання спрощувати й іронізувати. "Історія світу" це витончений і унікально скомпонований роман, який своїми 10 1/2 розділами обертається навколо теми Ноєвого ковчега в постмодерністичій манері.

Для прикладу, перший розділ ведеться від деревного хробака, який нелегалом проник на Ковчег і розповідає неофіційну версію подій всесвітнього потопу, натякаючи на абсурдність або ж навіть деспотію повноважень, якими бог наділив Ноя. А от вже другий розділ - це історія захоплення терористами лайнера в Середземному морі. Звісно, історії різні, але Барнс чудово підводить читача до виведення у свідомості химерних і цікавих аналогій. Потім третій розділ розповідає історію церковного судового процесу ХVІ століття над деревними хробаками. Тексти перетікають мотивами моря, води, поділу на чистих і нечистих, повернення додому. Ці мотиви дозволяють зміщувати наш кут зору із сюжетів, з пошуку цитат, навіть виводять нашу свідомість із піке "нищення старих норм". Ні, ці мотиви не мають нічого антирелігійного, вони направлені на людину, яка опинилась серед моря під час шторму і вона намагається триматись курсу з компасом різних оповідань, які охоплюють різноманітні аспекти людської цивілізації.

В романі людський історичний досвід являє собою стовбур суцільного дерева, крізь який ми прогризаємо собі хід вслід за деревним хробаком. Уважний читач вражено констатуватиме, що з такого дерева й складається наш ковчег. Ми знаходитимо щось прекрасне або потворне, силу людського духу змінюватиме ницість. Але читач приречено шукатиме дім всередині дому, насолоджуючись різноманітністю стилів та неуніверсальними цитатами, які належать дивовижним текстам, але аж ніяк не Святому Письму. Мандрівка деревом вимагає антимотиваційності, незавершеності проблеми людського єства, бо чим більше питань знаходять свої відповіді в нашій голові, тим більше людського ми втрачаємо, відповідно, ми спокійно перебуваємо в Ковчегові, доки в стінах щось дряпається, новий виклик, який здолає нас нашою ж самовпевненістю.

Роман однозначно рекомендується прихильникам постмодерністичної літератури, читачам, які зголодніли до унікальних текстів і всім тим, хто мандруючи деревом раптом починає уявляти себе як щось більше за деревного хробака.