в місті ув’язнили одного із вершників а довкола гримить копитами його кінь тисячезлитний дзвін з усіх башт вже тут річки обміліли до кістки землі і пророк новий схоплений десь на залізничному гляньте на змія зібраного із відцвілих гільз усі снаряди і усі кулі у вічність летять і не можуть сягнути цілі і змій вперед до нас накрити тінню сонце і жінку в ньому вже не знайдеш більшого безуму за віру що ти на цій землі лише гість коли направду в штурмі чи обороні ти господар який навіки прибитий цвяхами до зброї і ти до янголів із палаючими крилами боїшся дивитися на розсипане кам’яне пір’я кінь здіймається дибки на чорно-білій плівці впечатаній в історію і зве вершника і нікому це місто не потрібне лише назву тягатимуть від хроніки в підручники в кілька літер на папері в який скрутять куриво і безногий того свідок встромить до рота кажу не озирайся на янголів за спиною сурми видають єдину протяжливу ноту снарядний голод забуття коли вперед до

  дуб пишний витримував будь-яку грозу спочатку ріс собі у центрі куцого села а далі хати з вулицями змістились вбік до полярної зірки в напрямку мусону який точив дубового хреста з рушниками тяжіли і бриніли тонкі сопілки й струни садки й паркани нам нагадували ковчег хоч вода й не підступала а так повітря злипалось в горлі коли вістря вечора тримало курс на малу ведмедицю ікла якої вже били на сполох говорили про голод лише дуб пишний витримував усі грози в його густій і тихій тіні роду все ще ховались   діти і вигадували казки все ще зустрічались пари і майбутнє здавалось легким мов сорочка на вітру а далі розтягнулись металеві колони із дикими псами і пащами повними слини заледве прожували і запахло полином і рахували незліченні імена кожне з яких набрало ціни більше від золота світу щоб зійтись і пом’янути внести до роду то батьки серед батьків дубової тіні яка колись накриє усі людські сліди а поки один вогняний бутон розкрився ос

  With hat part of the body can I reflect on matters as a poet? My nose which for me it is practically an "Achilles Heel". Any blow can knock me down, the slightest cold or drop in blood pressure clogs my nostrils. Therefore, I am in eternal discomfort, I do not distinguish smells too keenly and I am not capricious about any stench. How do i compensate for this constant nasal congestion? I used to regard my inability to smell along with my inability to play musical instruments. Indeed, if poetry is invisible cosmic rhythms the poet is able to reproduce them on any scale and in any form. Music is a universal form, where the boundary between music and the listener is as blurred as possible. Kk, for many years I hummed Beethoven symphonies and rock songs under my breath and wrote inspired lyrics about everything that agitated me, about everything that I could not get an answer to- however this only hid my inability to master at least the guitar. Can you survive the intensificati

  two women in an October field the rows of corn have already been harvested the stems cut like the teeth of a beggar in front of the church and they look seek the remains of the harvest their heads in scarves their heads in embroidered flowers when the flowers themselves are obscured by mists nails in the ground two women in an October field overcome the odyssey from the one-eyed sun to the golden fleece of the cobs from corn stalks they craft the horse they want to penetrate the cattle stomach and from him to the autumn stars two women in an October field one of whom plays the role of a man respectfully walks among the stubble and spits out eternal dust the other outlines the conventional boundary of the harvested from the ground not yet passed they will be back here tomorrow to play the role of spouses again two women in an October field who perfectly complement the music of Bach Translated from the Ukrainian by Stephen Komarnyckyj

  Saturday morning - our hearts are broken again, you and i discuss our perfect love: what would each of our better halves be like? the blanket over us is like the skin of a crocodile, our room is carried by a black river before our eyes, we swam to the middle and did not return: behind the door, the bitch birthed puppies for the fifth time - one of us will go out and we'll both go crazy. water will come in - we are waiting for others: the all-pervading sounds of life, I think I'm still talking with a person who has returned from the war. we have a separate breakfast, a fragile truce, you know, a woman in my skin - her story is special: a gun and a guitar lie under her bed, when the war begins, she takes the first during the armistice alternately uses both, we sit, our day mixed with fire today you don't have a guitar and to hell with it! you and I are still quite distant from the front line. the evening is approaching - we are waiting for others: woman in my skin woman in

  Today I met them again those three girls with black hair the first in the forest park was preparing a place For a campfire, gathering dry branches, balanced on a fallen trunk her black plaid, lazy tied back curtains swayed as if in the depths of the sea the other receded at a right angle as she distributed yellow leaves to the trees scattered the stars back into the sky from a distance her black hair and jacket resembled a burnt match the third came to meet me and led a timid Doberman on a leash which caught autumn smoke with its scent, her hair tied in a bun on top of her head twisted into an oily spiral tonight the night grew longer by three minutes today the heart has thinned by the width of three black hairs Translated from the Ukrainian by Stephen Komarnyckyj

  the earth already cold and sticky with peninsulas adheres to the soles and I long for everyday steppe dust along spikes of grain with gold on their eyelashes the leaves become the Vitruvian center in the web and the spaces are broken by ribs into the abyss until I catch a high-pitched whisper with my ear the chlorophyll bends of scales of the aerial snake now its only in police sirens everything is still homogenous in a noir fashion the night in their echo is like a piece tin from which my late father once made a weight for a fishing rod I stood next to him then and studied the launch the hook into the sky we tried to catch single fish, planes in early August but their pilots skilfully dodged us just as they kept their course to Japan Translated from the Ukrainian by Stephen Komarnyckyj

  Maiden-earth, maiden-earth, do not raise the acacias to the currents of the young rains - they will wash the milk from you and then everything will become white maiden-earth, maiden-earth do you hear how the guns echo within your milk do you have a heart across which the crazy missile will fly? Maiden-earth, maiden-earth follow with the birds-knots someday they will return to the nest-memory , like crosses that cannot be untied Maiden-earth, maiden-earth when they wait so womanly and die so manly in your dug outs gaining more and more iron and more and more metal ceasessly it returns returns returns maiden-earth, maiden earh how to flee from this white world how to leave white uttrly to every warrior who you have stopped At the threshold with the words: "I will have a child by you right under the bulge here, can you feel it?" and he only feels how your tender shoots touched the young rain again Translated from the Ukrainian by Stephen Komarnyckyj

  ось мишиний божок із глевкого хліба дивиться сумирно вгору на бога війни підглядає в його повідомлення одній діві де той просить ну покажи своє голе тіло мені темно-зелене тату на тонкій шиї зігнись у густому вечорі най литі пипки будуть над тисячапелюстковою квіткою най буде так і стане для мене біблією якій я складу до рівня земля усі метали і мовчи мовчи не рухай мить словом я розчинився у звуках я ніхто і ніщо ось мишиний божок із глевкого хліба править голодом на спустошеній землі носики і лапки тицяють об край пітьми об закіптявілі змащені автоматичні мечі об піксель без кольору та звичного ім’я тіло між званням і лоскотним шевроном округлилось ембріоном і вигадує сон доки зуби мишви точать ізоляцію і пайок гуляють в кишені черевикові на голові бог війни згадує яким колись було зерно рівниною тягнулась земля і пахла ранком колись паморочилось в голові від гектарів а нині стометрівка справжній ешафот і їхній бліндаж із грабових кол

  зламна країна двічі показує вірний час коли за звичкою прилітають птахи коли хтось приїздить і омиває руки і каже як це все просто як це все просто вже рік минув заходить ще один рік знайомі обличчя порівнюють з фото переводять стрілки зламаної країни о милий чи пам’ятаєш ти літнє море за яким щороку зникають наші ластівки де човен гойдало і ми знали що то земля живе одним днем і співає єдину пісню в ній час вплітав імена наших дітей і хтось мовив най станеться твердь так старість стукала у двері й промовляла що попереду довгі дороги і далекі зорі і чекання рано чи пізно витягне воду достатньо щоб увесь човен тріснув сухим кохана моя кохана моя кохана моя бачив я як море раптово спало до дна як звелися кістяки будинків і кістяки наші мов паща левіафана ковтнула країну що літо просякнуте вогнем та й зорі не ті з усіх боків тисне на скроні на серце усюди порохові китові невидимі стіни і птахів і птахів вже давно немає хіба що хтось з до