війна триває вже достатньо аби визнати що я не маю жодного уявлення про неї як же глибоко бойові дії пустили коріння і які типи фронтів утворились в побуті війна уселика і всеколірна жива і мертва не відділити мене від війни і її від мене чим вже є осінь як не бліндажами в землі і дощами із важкими хмарами і краплями фосфору чи то селяни збирають городину чи то ще розмінування і щасливий солдат наповнює причіп детонаторами і мішки теліпаються на вітру після того як вимили кров і падають каштани немов ті уламки віруючі і налякані радіють вістрю божому доля й випадок дають найбільший азарт проїхати з міста у місто чи ще сто метрів проповзти і зібрати повні кишені землі і в землянку із мурованою грубкою ніби на окрему планету де ще свистять орбіти і дощить гільзами що більшої імперії не знайти як жарт воїна про цивілів і мерців і безглуздий сон допоки тремтить фронт абсурдна черга до екофлоу аби телефон зарядити задля розмови в якій вдавати

  ну так листя незабаром опаде і прилипне до чорно-білих світлин на дошці пошани а поки пам’ять носиться за вітром танцює розвіває дими тут у селі де дихає побут і люди розділяються у боротьбі то з часом то із землю то із відчаєм то з небом але зазвичай потрапляють під руку ближні доки чоловік гарював на різних роботах дружина віднаходила собі баланс аби усе не завалилось мов при кораблебудуванні але прийшла вода раптова та бронебійна що дали йому добу на збори і повезли поміж пласту глибини й небес і він зник у зойках металу у гнилому небі осінньому назад привезли ім’я та опудало із листям дружино що хоч роби тільки будь вдовою бо з осінню боротись лише накличеш зиму а що могила як не та земля якій властиво осідати з кожним дощем і липнути до ніг викинутим геть кошеням вона ні про кого не нагадує та й не має стосунку до пам’яті чоловік ще колись морочився з грудками й ввечері протяжно зойкав що ревнувала а наразі горизонт безіменний протяж

  знаєш екватор осені рідко буває спекотним і закони магнітної індукції тут спокійні умовна лінія нульовий бар’єр проти орків тягнеться від озера до колишнього заводу відділяє голову жовтня від непізнаного тіла та й що пізнати коли немає листя від дерев зостались уламки кісток сірість думаєш це пеньок акації а то фундамент дитячого садочку який пожовк від грибка у василя ніс закладений більше звичного він сякався у червону хустку та старшина сварив щоб червоним не світив позицію то й василеві дали паперові серветки які він прикопує у землю немов висаджує ліс ніхто не згадає як звали того старшину просто дебелий бородатий дядько який кричав не те що на людей а хулив осінь бо за морською традицією треба пірнати коли перетинаєш екватор треба комусь йти далі забирати відтяту голову жовтня а цигарок не менше паперових серветок не згадати чи жили ми раніше без них нескінченні гіркі солоні короткий вогник осіннього маяка і місце для швартування

  яким же сьогодні стане слово яким воїни більше гупають по ухилятнам і лайдакам давай прокидайся чоловічий роде виходь ти чуєш наше слово а чи є в тобі слово яке буде парою почутому і визирне перед очима політ валькірії танець кулемета чи знайдеться хоч слово у морі двигунів які все пливуть і тонуть на сході а потім вертають чорніші від землі що зривають пласти усіх стародавніх битв чоловіки ближче до слова яким володіє і книга і марш з оркестром далекобійних гаубиць ось ми йдемо в амуніції з очима повними пороху жменею землі в кишені і флягами води почасти горілки нам не до правил шестерні часу кусають і ламають кінцівки або армія або старість все інше викликає глум і прокляття і чути слова подроблені колючі без початку і кінця огорнуті вогнем обв’язані гіллям закладені чорним вікном слова в яких вже проступає майбутнє слова прописані в книгах пам’яті і забуття слова які кричали під палючим фосфором і ніч холодила кожен звук із кам’яних у

  вже друга осінь тепер вже вічної зими вже інші могили тягнуться від гори і слова посохли спадають в позаторішню занадто високу і занадто жовту траву чиїсь батьки і діти звіяло солоним вітром а хтось під подолом діви марії чи за пазухою христа все сидять і не чують як сиплеться земля як тітка магдалина питає за надгробок по якій ціні і коли щоб ото до поминок усе було як у людей і думали ті хто в потойбіччі що граніт найкоштовніший камінь і трохи бетону ім’я кирилицею і дати життя й смерті світлина-відбиток трохи вдала і місцями мов узято з іншої людини про яку кажуть лише хороше в’яжуть вузликами пам’ять та чи вийде з часом рушник і чи подол й пазуха біблійних імен то для віруючих чиє покликання перепис населення книг добрий день магдалино для раба божого свічка по десять гривень а панахида сто тіло не витримало випробувань а душа це одвічна слабкість яка лине до слабких місць на цій планеті де панує морок осені й зима сходиться із зимо

  наручний годинник прилип до зап’ястку і настирно лиже шкіру блимає щосекунди не вгадати день чи ніч коли здіймеш голову суцільний морок на цій олімпійській висоті дим чи хмара дощ чи фосфор і зап’ясток надійно захищений ремінцем не надріжеш коли хтось здалеку запитує чому довго мов вгризається орлом в печінку прометея і почуваєшся господарем в якомусь домі з мармуром на стінах картинами ренесансу ось сюди підійди тут олією виведено обід м’ясо на ножах гарнір в шоломах а у флязі орел який терзає печінку чергового на кухні он у всіх героїв обличчя зі скляними очима хтось жартує про веселих дівок і випиває хтось розминає грудку солі і молитву співає зранений слух не розбере де одне де інше і повторює усе жартома і всерйоз бо завтра прийде сивий зевс і принесе звістки з дому що самітний зібраний воєдино що одружений поділений поміж своїми дітьми які хапають зап’ястки і подібно часу питають чому довго он в городі малина й виповнилась солодким