із народженням дарується знання про отрути які тебе вбивають і з кожним роком тремтливого немов запалений сірник життя вогонь зерном падає на сторінки відправляє у забуття записки смерті ти вириваєш і дрібниш із архівів протоколів засідань і нотаріальних справ викреслюєш рядки із меню кав'ярень аби далі жодна отрута не була тобі знайома   бо місто загортається в невидимий дим ти все чітко бачиш але подих закручуються у морський вузол ти ромео жадібний до останньої краплі ціаністого вечора над сонною вінницею і лише ти ще віриш у ранок у те що кожен покидьок знатиме себе як покидька   ліси вже проріджені простими речами вином сиром та італійським шовком який колишеться веронським вітром огортаючи лінію дівочих плечей схилених над твоєю безпам'яттю із докором що ні краплі не залишилось од паріса

амфетамінова ніч і лик канта на стелі нечутні постріли попереджують сонце люди за стінами нагадують про себе рядками бротігана в кутках більшає павутиння і мумій бедриків вони правили в липневому египті в поцяткованому хаїті і ніч була піском вікно ставало оазою все для спокою і тиші які замішувались із людськими спокоєм і тишею лик людського канта і бедрикового канта рядки бедриків і бротігана і нечутні постріли перегукувались із нечутними пострілами єгипетськими і трунок цей напів'яблуковий п'є павук тримаючи вінця усіма кінцівками єдиного тіла

на великдень найбільше воску серед усіх свят дозволено занурити пальці під самий вогник свічки доки на долоні не застигне інша шкіра яблуко котиться і горить котиться мов зима над головою і все горить слово пронизують хробаки і в повітрі замість міді уповільнена гітарна струна що пагоном доросла до серпневої голки і куди не ступиш дере шкіру відцвілий сон хтось ще покладе мені долоню на маківку обов'язково покладе і зіб'є полум'я в якому тоне ластівка

ось юність приходить із тих земель де історія починалась із кріпацтвом і здається спочатку було не слово спочатку мотузка зашморгом вчила мотивувала висотою уподібнювала пташці і називали це поезією і називали це гігієною спочатку це натягнутою тятивою кристалізувало із землі цукор медувало на дні бога заливали водою кидали дріжді і пускали літо в уста потопельників аби бог по краплі серед людей вчив бути блискавкою в ячмінному полі далі по краплі благословляються душі і серця маком тремтять в безіменні і чути як заціловані гербарієві хрести хрумтять в петлі свободи

- Доброго дня! Там жінку вбили біля "Фонтану"! Там жінку вбили біля "Фонтану!! Чуєте, там жінку вбили біля "Фонтану"!!! - А я чим можу вам допомогти в цій справі? - Та це я перевіряю, чи не має в приймальній залі працівників ломбардів. - І як, виявили? - Поки що ні, але вони доволі хитрі і це вам не професура на будівельному майданчику. - Що, професори на будівництві? Я гадав, із цією проблемою покінчено. Я гадав, що із введенням карантинних заходів має відбутись цілком природне заміщення законспірованої інтелігенції людьми, які дійсно потребують додаткових доходів. - Будь ласка, не втручайтесь. Я прийшов сюди в конкретній справі. - В якій саме? - Так, в якій? - Ну і кому мені відповідати? - Я тут працюю. - А я тут очікую на вирішення своєї справи. - Якої саме? - О, це неймовірна історія. Нам всім добре відомо, що карантин породив медичні маски, викликавши елементарну залежність. А в моєму під'їзді оселився чарівник, який уміє ви

то був дощ настільки дрібний що уявлявся привидом дощу із тих які ллють молитвами самітників про розмиті стежки я закохався в таке порівняння немов не залишилось кращого почуття яке славить симулякр

шовкова вісімка нижнім ребром одриває сон ромашковим пелюстком а її череп верхівки споглядає на зів'яле обличчя в кучугурах перин ще одна пика із тінню суїциду наповнює ріку нових вигадок про цвітіння у спогадах і мріях інших людей копита чалого коня у ритмі сигналу годинника виймають із музики смак перестиглої вишні смак із домішками металу електронів радіочастот за вимкнених приймачів час ковтає вісімки циферблатів вісімки хиляться на бік і схожі на коней які везуть із цього літа нас вершників на ім'я...