вже стала довша ніч і більше сузір’я вивчаю спиною до погризеного цоколя і пальцями виклацую джазовий ритм осіннього спокою згадую скільки я йшов від посадки до гори невже три дні а коля поправляє що все літо просто того я не помітив і був геть увесь в землі і глибше вкопався немов шукав воду а натомість опанував руками вогонь раніше я працював астрономом а нині змій із тілом покрученим звиклим до нори та її переливів смаку пересмаженої кави якою коля частує нас раз на три дні поправляє щоранку глибоко в землі час пружинться із зламаним підшипником в колесі сансари коли відвозили нашого сержанта то санітар казав щоб той віднині лежав витягнутим мов дерево і нехай розростається колами від поранення і далі хай їде хай шукає собі місце аби рости все вгору під сонцем а я тепер все дивлюсь на сузір’я і світла стало менше і на зиму перероджуватись в граб осику чи дуб не краще хіба що ялинку але й їй не позаздриш на різдво і новий рік а от в суз

  в театрі бою завіса із стратегічних мап світло генераторне режисери полководці першою йде масовка більше і більше яка це вистава за рахунком де пар від кухонь і здіймається хрест так понад усе хрест а капелани не потрібні бо їхні панахиди займуть увесь час і білим простирадлом накриють кров і кинеш тому більше каші най усе сприймає як вдома і бачить сни вжиті тричі і ще більше однакові позивні й обличчя подібні землі що не розрізнити хіба що очі розрізнено кольором по двоє блистять у пітьмі як ті зірки на погонах майже нові наперед омиті спішно вилиті горнилом степового штурму села з кісток до яких набігала додавалась нова плоть пам’ятаєте його назву чи позивні воїнів ні там відомий код сектору і номер роти треба дивитись в документах під наказом про підвищення ти ж розумієш солдате так мій генерале тільки он листя опадає а нам на це нічим відповісти все шукають вигадують нам минуле і знайомі могили розкидані в незнайомих містах акт треті

На днях трапилась подія, яка є закономірною і цілком передбачуваною коли говорять про поєднання сучасного українського літературного процесу, провідного видавництва з неоднозначною репутацією, укладача з конвеєрним написанням книг та розсипом авторів, яких не багато хто знає. Йдеться про антологію українського горору "Страшні казки для своїх", укладену Андрієм Кокотюхою, видану у "Фоліо" і до якої увійшло моє давнє оповідання "Гніванським шосе вздовж провалля" (https://folio.com.ua/books/Strashni-kazki-dlya-svoyih-Antologiya-ukrayinskogo-gororu-novoyi-dobi). Сталося так як і варто було очікувати: обкладинка, підібрана з несмаком, різні автори з різною репутацією, що дехто з них має стосунок до російського книговидавництва, звісно, презентація цими днями на "Країні мрій", де дехто зі спікерів перейшов на російську, поливши і не без того всратий проект коричневою жижею. Немов забули про війну та щоденні обстріли. До чого це я? Виправдання? З одно

  війна триває вже достатньо аби визнати що я не маю жодного уявлення про неї як же глибоко бойові дії пустили коріння і які типи фронтів утворились в побуті війна уселика і всеколірна жива і мертва не відділити мене від війни і її від мене чим вже є осінь як не бліндажами в землі і дощами із важкими хмарами і краплями фосфору чи то селяни збирають городину чи то ще розмінування і щасливий солдат наповнює причіп детонаторами і мішки теліпаються на вітру після того як вимили кров і падають каштани немов ті уламки віруючі і налякані радіють вістрю божому доля й випадок дають найбільший азарт проїхати з міста у місто чи ще сто метрів проповзти і зібрати повні кишені землі і в землянку із мурованою грубкою ніби на окрему планету де ще свистять орбіти і дощить гільзами що більшої імперії не знайти як жарт воїна про цивілів і мерців і безглуздий сон допоки тремтить фронт абсурдна черга до екофлоу аби телефон зарядити задля розмови в якій вдавати

  ну так листя незабаром опаде і прилипне до чорно-білих світлин на дошці пошани а поки пам’ять носиться за вітром танцює розвіває дими тут у селі де дихає побут і люди розділяються у боротьбі то з часом то із землю то із відчаєм то з небом але зазвичай потрапляють під руку ближні доки чоловік гарював на різних роботах дружина віднаходила собі баланс аби усе не завалилось мов при кораблебудуванні але прийшла вода раптова та бронебійна що дали йому добу на збори і повезли поміж пласту глибини й небес і він зник у зойках металу у гнилому небі осінньому назад привезли ім’я та опудало із листям дружино що хоч роби тільки будь вдовою бо з осінню боротись лише накличеш зиму а що могила як не та земля якій властиво осідати з кожним дощем і липнути до ніг викинутим геть кошеням вона ні про кого не нагадує та й не має стосунку до пам’яті чоловік ще колись морочився з грудками й ввечері протяжно зойкав що ревнувала а наразі горизонт безіменний протяж

  знаєш екватор осені рідко буває спекотним і закони магнітної індукції тут спокійні умовна лінія нульовий бар’єр проти орків тягнеться від озера до колишнього заводу відділяє голову жовтня від непізнаного тіла та й що пізнати коли немає листя від дерев зостались уламки кісток сірість думаєш це пеньок акації а то фундамент дитячого садочку який пожовк від грибка у василя ніс закладений більше звичного він сякався у червону хустку та старшина сварив щоб червоним не світив позицію то й василеві дали паперові серветки які він прикопує у землю немов висаджує ліс ніхто не згадає як звали того старшину просто дебелий бородатий дядько який кричав не те що на людей а хулив осінь бо за морською традицією треба пірнати коли перетинаєш екватор треба комусь йти далі забирати відтяту голову жовтня а цигарок не менше паперових серветок не згадати чи жили ми раніше без них нескінченні гіркі солоні короткий вогник осіннього маяка і місце для швартування

  яким же сьогодні стане слово яким воїни більше гупають по ухилятнам і лайдакам давай прокидайся чоловічий роде виходь ти чуєш наше слово а чи є в тобі слово яке буде парою почутому і визирне перед очима політ валькірії танець кулемета чи знайдеться хоч слово у морі двигунів які все пливуть і тонуть на сході а потім вертають чорніші від землі що зривають пласти усіх стародавніх битв чоловіки ближче до слова яким володіє і книга і марш з оркестром далекобійних гаубиць ось ми йдемо в амуніції з очима повними пороху жменею землі в кишені і флягами води почасти горілки нам не до правил шестерні часу кусають і ламають кінцівки або армія або старість все інше викликає глум і прокляття і чути слова подроблені колючі без початку і кінця огорнуті вогнем обв’язані гіллям закладені чорним вікном слова в яких вже проступає майбутнє слова прописані в книгах пам’яті і забуття слова які кричали під палючим фосфором і ніч холодила кожен звук із кам’яних у