Перейти до основного вмісту

23 рік текст чотирнадцятий

 

війна триває вже достатньо аби визнати

що я не маю жодного уявлення про неї

як же глибоко бойові дії пустили коріння

і які типи фронтів утворились в побуті

війна уселика і всеколірна жива і мертва

не відділити мене від війни і її від мене

чим вже є осінь як не бліндажами в землі

і дощами із важкими хмарами і краплями

фосфору чи то селяни збирають городину

чи то ще розмінування і щасливий солдат

наповнює причіп детонаторами і мішки

теліпаються на вітру після того як вимили

кров і падають каштани немов ті уламки

віруючі і налякані радіють вістрю божому

доля й випадок дають найбільший азарт

проїхати з міста у місто чи ще сто метрів

проповзти і зібрати повні кишені землі

і в землянку із мурованою грубкою ніби

на окрему планету де ще свистять орбіти

і дощить гільзами що більшої імперії не

знайти як жарт воїна про цивілів і мерців

і безглуздий сон допоки тремтить фронт

абсурдна черга до екофлоу аби телефон

зарядити задля розмови в якій вдавати

що війни немає а то просто гроза дощ

а побратими ось-ось зателефонують своїм

просто сіла батарея просто черга і квіти

тут не квітнуть чорнобривці і ніякого маку

тільки не слухай нікого лише віддихаюсь

і наберусь сил щоб тебе зміг заспокоїти

ну так тут чути генделя і баха це ж осінь

ну й ця земля майже танцює перед сном

від того й ніч красива важкими звуками

в таку ніч ти краще спи а я тут озирнусь

може на цій війні я щось таки пропустив

 

23р.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...