Перейти до основного вмісту

23 рік текст чотирнадцятий

 

війна триває вже достатньо аби визнати

що я не маю жодного уявлення про неї

як же глибоко бойові дії пустили коріння

і які типи фронтів утворились в побуті

війна уселика і всеколірна жива і мертва

не відділити мене від війни і її від мене

чим вже є осінь як не бліндажами в землі

і дощами із важкими хмарами і краплями

фосфору чи то селяни збирають городину

чи то ще розмінування і щасливий солдат

наповнює причіп детонаторами і мішки

теліпаються на вітру після того як вимили

кров і падають каштани немов ті уламки

віруючі і налякані радіють вістрю божому

доля й випадок дають найбільший азарт

проїхати з міста у місто чи ще сто метрів

проповзти і зібрати повні кишені землі

і в землянку із мурованою грубкою ніби

на окрему планету де ще свистять орбіти

і дощить гільзами що більшої імперії не

знайти як жарт воїна про цивілів і мерців

і безглуздий сон допоки тремтить фронт

абсурдна черга до екофлоу аби телефон

зарядити задля розмови в якій вдавати

що війни немає а то просто гроза дощ

а побратими ось-ось зателефонують своїм

просто сіла батарея просто черга і квіти

тут не квітнуть чорнобривці і ніякого маку

тільки не слухай нікого лише віддихаюсь

і наберусь сил щоб тебе зміг заспокоїти

ну так тут чути генделя і баха це ж осінь

ну й ця земля майже танцює перед сном

від того й ніч красива важкими звуками

в таку ніч ти краще спи а я тут озирнусь

може на цій війні я щось таки пропустив

 

23р.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...