- Та-там! Татарарата-а-а, та-а-а-а, татарата-а, там! Татарарата-а-а, та-а-а-а, татарата-а, там! - Серйозно, я востаннє везу хор дорогами Вінницької області. - Тобі не подобаються "зоряні війни"? - Не в цьому справа! - А в чому? - Ох, ти бляха-муха, яка підступна яма! Всі полатали, а цю залишили сюрпризом. - Імперський штурмовик зачаївся. - І не кажи. Знаєш, мені просто обридло. - Що обридло? - Та бути персонажем ось таких скетчів! - Та-там! Татарарата-а-а, та-а-а-а, татарата-а, там! Татарарата-а-а, та-а-а-а, татарата-а, там! - Аяма! Там вмастився колесом. Нас зачепив імперський штурмовик! - Затем ми оминули цілий загін ворожих винищувачів. Не знаю, як тобі, а мені норм. В мене репліки для підтримки розмови. - Звісно, що тобі норм, а в мене ведучий діалог, де я повинен втілювати образ холерика. Ох, ці ж довбані ями! - Та-там! Татарарата-а-а, та-а-а-а, татарата-а, там! Татарарата-а-а, та-а-а-а, татарата-а, там! - Гарний маневр. Це ти дарма, бо бути персонажем скетчів не так пог

скільки феєрверків запускають у кінці травня похуй скільки музики вивалюється із просякнутих потом салонів автівок похуй скільки ув'язненого гелію у святкових кульках блимає різнобарв'ям похуй скільки лімузинів пронеслось вінницькою Соборною із радісним вереском ніби човен перетнув екватор похуй скільки живих оркестрів омертвляють гранітні списки похуй повні легені гелію дарують мені дитячий голос і мовлю "мамо" та чи маю на це слово право опісля тих усіх "похуй" у кінці травня

- Бляха-муха, так вдарився об цей камінь! - Співчуваю. В тебе ж покращується самопочуття, коли я говорю, що співчуваю тобі? - Та по барабану... Ох, так вмастивася, ніби пальці в інший бік вивернулися... - Дивно, на платному тренінгу нас вчили, що коли висловлює співчуття людині, яка зазнала болю, то їй має стати краще. - Краще вас би навчили, як не марнувати життя на платні тренінги. - Не можу, платні тренінги всюди. На багатьох маршрутах скоротили кондукторів і пішов масовий запит на платні тренінги. От як їх уникнути? - Тренінгозалежність? - Ох, бляха-муха, так вдарилась об камінь! - Обережно, пані. Я щойно так само навернувся. - Співчуваю вам, жіночко. Вам легше від мого співчуття? - До біса ваше співчуття! Так розбомбила ногу... Що це за камінь і що він тут робить посеред тротуару? - Не знаю. Може прибрати його, аби інші не спіткались? - Так, хороша ідея, ти зможеш, я в тебе вірю! - Припини зі своїми тренінгами. Покличу комунальників. - Агов, комунальники! Агов, комунальники! - Ти

- Отже, пані й панове, нам делегували складання графіку руху пожежних автівок, поліції та карет "швидкої допомоги". - А газова служба? - Справа в тому, що із поділом газового господарства на багато транспортних компаній, там тепер й самі не знають, куди відносити своїх автівки: до видобувної галузі чи до труботранспортної системи. - А Водоканал? - Тс-с-с-с! Та що з вами таке?! Не чіпайте той водоканал... - А чому ми? - Тобто? - Чому ми - вчителі вінницьких шкіл. У нас своєї роботи повно. - Розумієте, сучасний світ стоїть перед величезними викликами, війна, голод і все таке. - В мене Прокопенко і Тимченко знову конфліктують. В Прокопенка бабуся свого часу перегуляла з половиною місцевих авторитетів, а в Тимченка тато перед тим як залізти в свій крутезний джип збирає усі свої понти півгодини, а коли вилазить то так само збирає по салону свої понти з півгодини. Ви хоч уявляєте, що може бути коли жіночий досвід такого калібру зустрічається з нескінченними чоловічими понтами?! - Н

- Он ще хтось пляшку викинув. - Дякую, а у вас позаду залишилось три недопалка. - О, дякую, що зауважили. Мене зір часто почав підводити. - А в мене на різні скляні посудини навпаки починається загострення. О, недопитий "Джек Деніелз". - Колего, не можу не зачепити одну тему. Порозкидали цих прапорців Європи. - Яку саме колего? Он підберіть невикористаний презерватив. - Ну, ви ж хірург? У вас по дорозі використаний. - Звісно, а ви терапевт. Тут ніби хтось морозивом кидався... - І ви працюєте в приватній клініці. А в мене повно піци на тротуарі. - Так, а ви в муніціпальній. Скільки флаєрів повикидали. - Я от коли чую слово "муніципальний", то це віддає таким сарказмом... Ого, хтось курив сигари. - Повірте, я не вкладав в це сарказму. Схоже, що за собаками ніхто особливо не слідкував. - Не переживайте, я вам вірю. Але мене непокоїть інше. Чому ми вранці змушені прибирати Вінницю опісля святкування Дня Європи? Гадаю, то у вас не собаче, а цілком людське. Ну, дитяче. -

- Отже, панове, в мене класний сюжет для фільму, який відображає відносини Вінниці й Європи. Уявіть собі: будний день, в двері вінницької квартири хтось гупає. Господар на стрьомі, але обережно підходить і питає: "Хто там?", а у відповідь: "Вінницягаз! Відкрийте двері, нам необхідно промоніторити показники лічильника!". Господар розуміє, що діватись йому нікуди, але хоче відморозитись, мовляв, в нього неприбрано, на стіні висить персидський кил им. Але ж та інспекторка теж не просто так сюди йшла. Вона й каже, що може на це все не дивитися, але господар каже, що не може так, хіба що він відведе її на кухню, а вона заплющить очі. Інспектора з Вінницягаз трохи мнеться, але погоджується. І от господар квартири веде її на кухню до газового лічильника, затуливши їй очі долонями, веде повз кімнати, де там варять мет, скачують торенти, грають в азартні ігри на гроші, складають шкільну програму, пропагують прайд-культуру, читають Маркса, незаконно будують новий ноїв ковчег,

- Добрий ранок! Ви старший на цьому будівельному майданчику? - Так-так, Семен Семенович моє ім'я... - Дуже приємно Семене Семеновичу, я б хотів... - ...народився я 1961 року на славній Житомирщині... - Семене Семеновичу, я б хотів... - ... а потім в мене трапився Тарковський і я пішов працювати будівельником. - Тарковський? Кінорежисер? - Ні, в мене трапився Тарковський картярський шулер. Ми грали на бажання і ось... - Семене Семеновичу, все це доволі цікаво, але я б хотів, аби ви розповіли про ваш досвід як вам вдається охороняти будівельний майданчик від проникнення на нього професури? - О, тут немає великого секрету. Он в нас дошка оголошень, де я вивісив витяг із Кодекса Брауна-Птешинського про недопущення професорського складу до роботи на будівельних майданчиках. - Ого, у вас цим кодексом вся дошка заклеєна... - Та ні, це все оголошення про додаткові роботи щодо окремих частин незавершеного будівництва. Самого Кодексу там тільки два листка. Он ліворуч від оголошення про засід

- Ти знаєш, сьогодні може бути дощ... - Тобто, ти довго думав, з чого розпочати розмову і на тобі, давай із очевидних речей. - Бо я пам'ятаю, чим закінчилась тема: чому в нашій крамниці немає сувенірів із символікою Вінниці. - І чим же вона закінчилась як не тим, що й завжди сотні і тисячу разів тому. - А тобі не здається, що дивно відрубувати на це питання фразою: "Запитай в працівників Вінницяводоканалу". - А що тут дивно, коли Вінниці насправді не існує. - О, наша пісня гарна й нова... - Ні, серйозно, що це за маразм постійно визнавати Вінницю найкомфортнішим містом, тільки тому що тут бог Гор тримає швейну фабрику. - А ще він керує погодою. - Та не керує... В нього цим завідують ті зануди із небесної канцелярії. - А тепер й ти перейшла на трактування очевидних речей. - Дивно це чути від християнина. - Здрасті, а як ти святила паску в того священника, який в своїх проповідях порівнює місто з нуарним образом, то щось християнство не муляло тобі свідомість. - З цими прет

- Алло? Вікторе Йосиповичу, доброго ранку! Що? Ні, ще нічого не продав. Ні, не телефоную виправдовуватися. Так, я пам'ятаю, так, я продаю ті лампочки - вони займають ексклюзивне місце на полицях. Хоча, знаєте, вони браковані, люди на них часто скаржаться... А, ви знаєте... А, необхідно продати... Та от власне чого я телефоную. А ми їх не будемо повертати як решту?... Ой, ви так матюкаєтесь... Не знав, що є таке слово... Тим не менш, вчора в соц іальній мережі написали про наш магазин з продажу лампочок. Нічого так аж поганого, але недвозначно і так майже непомітно натякнули, що ми скурвилися зі своїми поверненнями товару. Адже їх дивує, чого це лампочки тепер треба повертати виробнику одразу через 3 місяці після поступлення на полиці. Так, ви праві, Вікторе Йосиповичу, покупці самі винні, що не купують швидко й багато... Так-так, я з вами погоджуюсь... Бо ви власник і сильно матюкаєтесь. Але, виявляється, що користувачі соціальної мережі знають більше деталей такого повернення, ніж

- Люди, допоможіть! Я впіймала шпигуна! Вештався тут, все випитував про цей завод, де виробляють зброю! Допоможіть! - Жіночко, чого ви кричите? - Допоможіть піймати шпигуна! - Так ви його й впімали, що вам ще допомогти? - Ну, викличте якусь контррозвідку. - Ага, їх викличеш - зараз он акції нашої неньки України подорожчали. Вони всі тепер на торгах. - Отже, перед початком торгів озвучимо основних учасників гри: силові структури безпеки, вищого армійського офіцерства, чиновницкі шеренги, законодавчі спекулянкти, громадські сектанти, творча інтелігенція, журналістський корпус, олігархи, хоча я їх вже назвав в попередніх групах і перекладачі, які користуються Гуглом. По інший бік біржі - незліченна кількість персонажів-контрагнетів, які почергово смердять північно-східною або західною деревативщиною. 9:30 дають дзвінок, ціна Батьківщини стартує з 3,28 за акцію, контрагент №1 запрошує 100, перекладачі Гугл одразу погоджуються. Ціна спадає до 3,26, власники акцій опиняються під загрозою зби