Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 65

- Добрий ранок! Ви старший на цьому будівельному майданчику?
- Так-так, Семен Семенович моє ім'я...
- Дуже приємно Семене Семеновичу, я б хотів...
- ...народився я 1961 року на славній Житомирщині...
- Семене Семеновичу, я б хотів...
- ... а потім в мене трапився Тарковський і я пішов працювати будівельником.
- Тарковський? Кінорежисер?
- Ні, в мене трапився Тарковський картярський шулер. Ми грали на бажання і ось...
- Семене Семеновичу, все це доволі цікаво, але я б хотів, аби ви розповіли про ваш досвід як вам вдається охороняти будівельний майданчик від проникнення на нього професури?
- О, тут немає великого секрету. Он в нас дошка оголошень, де я вивісив витяг із Кодекса Брауна-Птешинського про недопущення професорського складу до роботи на будівельних майданчиках.
- Ого, у вас цим кодексом вся дошка заклеєна...
- Та ні, це все оголошення про додаткові роботи щодо окремих частин незавершеного будівництва. Самого Кодексу там тільки два листка. Он ліворуч від оголошення про засідання дискусійного клубу на тему "Кант і його передбачення продрукування хибних істин", яке відбудеться о 14:30 на другому поверсі першого корпусу в лівому крилі, бачите? Ну он, зверху над оголошенням про необхідність доведення теореми Банаха-Штейнгауза через планеметричні змінні в котловані під четвертий копус, а он під Кодексом розклад кінопоказів фільмів Девіда Лінча з подальшим обговоренням американської естетики на даху другого корпусу. Бачите?
- Та я бачу, але...
- Та он хлопці йдуть з обіду, то все, не побачите, бо обліплять дошку оголошень як мухи. Самі розумієте, грубі робочі, що вони де читали, то най хоч букви побачать, коли витруть піт з чола.
- Панове, панове, рекомендую оптимізувати і збалансувати відвідуваність заходів, при цьому, Костянтине Петровичу, вам слід на всіх дискусіях зосередитись на конструктивній критиці, бо обговорення фільмів Альмадовера не повинне містити елементи брудної лайки.
- Володимире Петровичу, ще раз покірно прошу мене вибачити, експресина поетика річ несмовита і заразна.
- Так, Костянтине Петровичу, ще слід зважати на потужний візуальний ряд...
- Ей, мужики! Що так, професорів на будівництві не бачили?
- Ні фіга, Семеновичу, ніякі академіки й близько не шкандибали.
- Осьо бачте, мої хлопці завжди на стрьомі...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...