Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 65

- Добрий ранок! Ви старший на цьому будівельному майданчику?
- Так-так, Семен Семенович моє ім'я...
- Дуже приємно Семене Семеновичу, я б хотів...
- ...народився я 1961 року на славній Житомирщині...
- Семене Семеновичу, я б хотів...
- ... а потім в мене трапився Тарковський і я пішов працювати будівельником.
- Тарковський? Кінорежисер?
- Ні, в мене трапився Тарковський картярський шулер. Ми грали на бажання і ось...
- Семене Семеновичу, все це доволі цікаво, але я б хотів, аби ви розповіли про ваш досвід як вам вдається охороняти будівельний майданчик від проникнення на нього професури?
- О, тут немає великого секрету. Он в нас дошка оголошень, де я вивісив витяг із Кодекса Брауна-Птешинського про недопущення професорського складу до роботи на будівельних майданчиках.
- Ого, у вас цим кодексом вся дошка заклеєна...
- Та ні, це все оголошення про додаткові роботи щодо окремих частин незавершеного будівництва. Самого Кодексу там тільки два листка. Он ліворуч від оголошення про засідання дискусійного клубу на тему "Кант і його передбачення продрукування хибних істин", яке відбудеться о 14:30 на другому поверсі першого корпусу в лівому крилі, бачите? Ну он, зверху над оголошенням про необхідність доведення теореми Банаха-Штейнгауза через планеметричні змінні в котловані під четвертий копус, а он під Кодексом розклад кінопоказів фільмів Девіда Лінча з подальшим обговоренням американської естетики на даху другого корпусу. Бачите?
- Та я бачу, але...
- Та он хлопці йдуть з обіду, то все, не побачите, бо обліплять дошку оголошень як мухи. Самі розумієте, грубі робочі, що вони де читали, то най хоч букви побачать, коли витруть піт з чола.
- Панове, панове, рекомендую оптимізувати і збалансувати відвідуваність заходів, при цьому, Костянтине Петровичу, вам слід на всіх дискусіях зосередитись на конструктивній критиці, бо обговорення фільмів Альмадовера не повинне містити елементи брудної лайки.
- Володимире Петровичу, ще раз покірно прошу мене вибачити, експресина поетика річ несмовита і заразна.
- Так, Костянтине Петровичу, ще слід зважати на потужний візуальний ряд...
- Ей, мужики! Що так, професорів на будівництві не бачили?
- Ні фіга, Семеновичу, ніякі академіки й близько не шкандибали.
- Осьо бачте, мої хлопці завжди на стрьомі...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр