- Доброго дня! Там жінку вбили біля "Фонтану"! Там жінку вбили біля "Фонтану!! Чуєте, там жінку вбили біля "Фонтану"!!! - А я чим можу вам допомогти в цій справі? - Та це я перевіряю, чи не має в приймальній залі працівників ломбардів. - І як, виявили? - Поки що ні, але вони доволі хитрі і це вам не професура на будівельному майданчику. - Що, професори на будівництві? Я гадав, із цією проблемою покінчено. Я гадав, що із введенням карантинних заходів має відбутись цілком природне заміщення законспірованої інтелігенції людьми, які дійсно потребують додаткових доходів. - Будь ласка, не втручайтесь. Я прийшов сюди в конкретній справі. - В якій саме? - Так, в якій? - Ну і кому мені відповідати? - Я тут працюю. - А я тут очікую на вирішення своєї справи. - Якої саме? - О, це неймовірна історія. Нам всім добре відомо, що карантин породив медичні маски, викликавши елементарну залежність. А в моєму під'їзді оселився чарівник, який уміє ви...

- Люди мають бути постійними у своїх звичках, у своїх викликах оточенню. Не люблю перемінних індивідів. А ти? - Ось я приніс всі необхідні документи... - Припини, ти стільки витратив часу на черги в кабінетах, на перемовини з такими чиновниками як я - і все хочеш обірвати документами? - Чому ви мені "тикаєте"? - Бо ти мені подобаєшся. - Це як? - Так як люди подобаються один одному. Не відмежовуйся удаваним нерозумінням. - Я просто хочу оформити пенсію. - Ти просто хочеш оформити пенсію. Якщо це так просто, тоді чому ти звернувся до мене? - Ви керівник місцевого пенсійного фонду... - Хіба покликання керівників - це вирішувати прості справи? Сам подумай. Прості справи вирішують віртуальні боти, які нині легко адаптуються до будь-яких людей та їхніх унікальних запитів. Боти стали настільки гнучкими і розумними, що ідентифікувати людину можна лише за тупістю і сталістю. Як я й говорив, не люблю перемінних індивідів. На днях йду собі на роботу, а тротуаром мен...

- Пам'ятаю, починали ми з приміщення старої імперської в'язниці, яка в силу швидкої забудови міста опинилась в самому його центрі. - Так, то була справжня руїна із товстими стінами, яка попри все стояла собі, рипіла металевими дверима і повнилась легендами. - А що там було за радянської доби? - Склад, де тримали фарфоровий посуд в картонних коробках. - Ви його продали? - Що? Ні, то було надто легко. Як тільки починалось підприємництво, то продаж товарів нічого не рухав, нічого не розвивав. - Розумієте, хто починав продавати товар - той так й сьогодні продає, немов по інерції, немов за силою тяжіння. Ми ж пішли іншим шляхом. - Так, це була фантастика. Ми знайшли всередині казематів устав імперської в'язниці із розпорядком для охорони, для ув'язнених, збірник правил для праці в'язнів, їхнього доправлення з одного місця в інше, меню для вищого офіцерства, дрібного і ув'язнених. - Величезний том, завдяки якому можна виробити власний чіткий, ефектив...

- Курочка каже: "Ко-ко-ко". Курочка каже: "Ко-ко-ко". Курочка каже: "Ко-ко-ко". - Ваша честь... Ваша честь! Півники тільки кукурікають. - Пане прокуроре, це дуже стереотипне твердження, яке зумовлене вашою віддаленістю від аграрної культури. Не в сенсі, що ви землі переораної не нюхали як то естеблішмент нюхав один із видів карбоксилату, а в сенсі віддаленістю від агропростору як від стилю життя, в якому існує баланс відбору і дарування життя. Тобто, всі ми вийшли із села як би то активно не заперечували своїм "третім поколінням" проживання на якомусь із поверхів і думаємо, що півники собі кукурікають на схід сонця і нібито це єдина їхня форма звертання. Пане прокуроре, це рамки, які грубо і невпевнено обмежують функціонал півника - живої істоти, якій природа дарувала універсальну можливість співіснувати з іншими істотами, спілкуватися з ними на особливому рівні. - Ваша честь, як це нам допоможе у встановленні істини? - Ви пропонуєте зно...