Перейти до основного вмісту

зелені хроніки4


- Доброго дня! Там жінку вбили біля "Фонтану"! Там жінку вбили біля "Фонтану!! Чуєте, там жінку вбили біля "Фонтану"!!!
- А я чим можу вам допомогти в цій справі?
- Та це я перевіряю, чи не має в приймальній залі працівників ломбардів.
- І як, виявили?
- Поки що ні, але вони доволі хитрі і це вам не професура на будівельному майданчику.
- Що, професори на будівництві? Я гадав, із цією проблемою покінчено. Я гадав, що із введенням карантинних заходів має відбутись цілком природне заміщення законспірованої інтелігенції людьми, які дійсно потребують додаткових доходів.
- Будь ласка, не втручайтесь. Я прийшов сюди в конкретній справі.
- В якій саме?
- Так, в якій?
- Ну і кому мені відповідати?
- Я тут працюю.
- А я тут очікую на вирішення своєї справи.
- Якої саме?
- О, це неймовірна історія. Нам всім добре відомо, що карантин породив медичні маски, викликавши елементарну залежність. А в моєму під'їзді оселився чарівник, який уміє виконувати метафізичні бажання якщо йому принести пару зношених черевиків, які той підпалює і дає поштовх до матеріалізації загаданого бажання.
- Якщо воно метафізичне.
- Так, вірно, якщо воно метафізичне. Тобто, ми маємо одну елементарну залежність між карантином і масками, маємо іншу між чарівником і палаючими старими черевиками. Тоді, яким має бути метафізичне бажання як не об'єднати дві елементарні залежності в похідну залежність вищого порядку.
- Зрозуміло, а що вимагається від мене?
- Зачекайте, а як же я?
- У вас також метафізичне бажання?
- Ні, але чого б це я сюди йшов і перевіряв при вході чи немає тут працівників ломбардів.
- Як чого, марнувати час, наприклад. Так ось, можете виділити мені трохи медичних масок.
- Виділити трохи масок?
- Ага.
- Безкоштовно?
- Ага.
- Безповоротно?
- Ага.
- Де ж ті працівники ломбардів коли так потрібні... Добре, ось вам з десяток.
- Стривайте! Як це так? Як це так?! Я долаю пішки півміста, потію під сонцем як свиня і що ж я бачу?!
- Що ви бачите? Якщо ви переживаєте, що таке роздавання медичних захисних масок може обвалити спекулятивний ринок, посіяти сумніви щодо фашистських рис містокерування, то можемо вас запевнити, що після виборів усе це надолужиться надшвидкими темпами. Чого лише варті недобудовані інвестиційні житла...
- Я не за те. Вам, виявляється, потрібні працівники ломбардів!
- Запевняю, що то в дуже-дуже рідкісні моменти.
- Але ж потрібні!
- Перепрошую, а це точно приймальна мера міста?
- Зачекайте, будь ласка, я спілкуюся із відвідувачем. Розумію, ваше невдоволення. Можливо, в якості компенсації, ви одразу повідомите про мету вашого візиту.
- Добре, тільки ви одним оком в двері, чи бува працівники ломбардів не увірвуться.
- Вхідні двері під моїм пильним контролем. То що там у вас?
- Розумієте, підприємством, де я працюю, керує жінка...
- Перепрошую, ми вже кілька років як не практикуємо подібні справи...
- Та я не за це. Дослухайте! Вона останнім часом постійно збирає нас на наради і говорить до нас про карантинні заходи і все таке, а сама повертається до нас профілем. І ось на стіні за нею видно як у її тіні замість носа слонячий хобот.
- Збільшується?
- Що?
- Тінь слонячого хобота постійно збільшується?
- Так, а ви звідки знаєте?
- Записую вас четвертим в групу на прийом до мера міста на вівторок. Питання про керівниць із тінню слонячого хобота замість носа пан мер вирішує колективно. Не забудьте, вівторок після 16:00. При собі мати пасторт і томик Панаса Мирного, не дивитись мері в очі, постійно нагадувати про свою присутність в кабінеті якимось легким звуком. Достатньо сопіти носом, покашлювати чи постукувати олівцем. Наступний!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...