менше ходимо до храму а віра міцніє сир і вино гублять сорти кров христова міліє ми у краєвидах египетських змушені йти у невідомість в захаращені кутки викулупувати нігтями ікони кадити сигарети і поглядом в сіре павутиння яке ось-ось упіймає небесне світло і над нами змилуються лики в респіраторах і комбінезонах з ультрафіолетовим німбом над капюшоном і вкушати тіло парацетамолу і рушати в непогоду за білим китом не по м'ясо а по велич задля храму в кожному з нас 17.04.2020

зникає літак у грудях неба всотує цвіт весняних очей втягує срібло столових приборів і ховає вітер у білий шрам зголоднілими небесами і землею густіє у криницях вода і досі вичитуєш дивні назви а під ними рахунки за подих лежиш обрієм в якому гасне кров зрештою простір надто оголився що видно кістки скільки поетів стільки й симптомів спочатку падає слово а за ним сторінки і сотні крапок приймаєш таємницями в палаючих легенях

1. В час коли межує зима й весна, коли місяць витягується серпом, на який не почіпиш відро, а зіггнуте лезо заноситься для голодних жнив, червоніє обрій і чорнішає ніч, що видно далеко-далеко поміж висоток і тисячі вікон, під склом яких нічого нового, нічого прекрасного, що милує серце вищих сил, що чарує людське око. 2. В одному із тих вікон, де сонце і місяць бачать себе, де зграї перелітних пташок проводжають одні одних, сиділи торговці над крамом медичним, які розподіляли по численним замовленням, що отримували від розмов телефоном і продавали від розмов телефоном сотні разів кожного дня, не торкаючись й копійки грошей. 3. Старшою в торговій справі була Маргарита, яка уміла добувати різноманітний товар за малою ціною або з довгим відтермінуванням оплати, бо оптові торговці охоче йшли їй на зустріч за її постійні великі закупи, надсилали Маргариті дари і всіляко хвалили за майстерність перемовин і за допомогу у розпродажі старого товару. 4. І так само дякували Маргариті клієнти з пр

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр

Він наздогнав її під весняним сонцем, яке несамовито різало очі крізь ще досить голе віття квітневих дерев. Зміїна асфальтова дорога губилась між пагорбами лісосмуг. Він з віддихом мовив: − Перепрошую, нам схоже по дорозі... Вона ж поспішно вийняла навушники і з пересторогою поглянула на неочікуваного попутника: − Якщо вам незручно бачити когось попереду себе, то спокійно обганяйте. − Та я просто помітив вас із валізою. Не очікував, що хтось також наважиться йти пішки цією дорогою. − Якщо не ходить транспорт, то залишається ходити власними ногами. − Слушне зауваження. Може підемо далі? − запропонував він, вдивляючись в світлий горизонт. − Мені компанія не потрібна. − Точно? Бо я думав, що в розмові йти легше. − Двом людям незаконно перебувати нині на вулиці, та й без медичної маски. − Це ще якщо нам пощастить зустріти правоохоронців. Вона з прихованим острахом перепитала: − Ви на щось натякаєте? − Це якщо ви долали блокпост на виїзді з міста через Агрономічн