Людський мозок схильний як до ясності побаченого чи вихопленого з оточуючого світу так і до неуважності щодо багатьох явищ і процесів довкола нас. Якщо з першим моментом в людської свідомості справи добрі, то з неуважністю історія цікава, практично "постмодерністична" чи "модерністична" в силу бажання зафіксувати ось це людське заперечення, забуття, сліпоту в певній документальній чи художній формі. Якщо український читач готовий зачепитися за книги Макелроя - настільки відомого, настільки ж непрочитаного американського сучасного письменника, то мусить одразу зізнатися собі у власній неуважності, прийняти власний спосіб мислення та відтворення подій в уяві, що подібне до хаотичного перестрибування з реального моменту, до напівдодуманого та до цілком вигаданого. Недарма я вжив слово "модерністична", хоча й Джозефа Макелроя вважають постмодерністичним письменником, оскільки "Бомба" приречена на несприйняття і нечитання - її форма це хаотична (або...

  01_-_Dope_-_You_Sping_Me_Round_Like_A_Record   Про "Американського психопата" вже давно написано достатньо, аби прибічники і противники цього роману так і залишались на своїх ідейних позиціях. Тому не варто вносити своє скромне ІМХО лише стосовно книги, краще розглянути "Американського психопата" як лакмусовий папірець сучасної української читаючої громади, яка щедро влилась в інформаційно-культурний простір.   02_-_New_Order_-_True_Faith   В першу чергу, в очі кидається заперечення з боку українських читачів, що книга Елліса - це не сатира. Капець, яка не сатира! Книгу здебільшого асоціюють із однойменним фільмом і в цьому, на мою думку, біда сучасного читача, тим більше, сучасного українського читача - сприймати події та стилістику в одній площині, забуваючи при цьому, що розповідь ведеться від головного героя, тобто, максимально суб'єктивно і психопатично якщо зважати на назву роману.   03_-_Tom_Tom_Club_-_Who_Feelin_It_Philips_Psycho_Mix ...

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Передчуття - річ вперта і монолітна, вона не згірше дому, який читач плекає при читанні нової книги. Якщо в назві бачиш прізвище Бандера, то мимоволі за сучасності починає відчувати себе на межі таборів прихильників, противників і цілком нейтральних обивателів національно-політичного клімату. Якогось балансу не дано, якщо не спробувати гратися цими фронтами у власній історії наввипередки із почуттям гумору того ж таки обивателя. Фундамент передчуттів формується із цитування. Так, багато цитування, яке націлене на розуміння історії як напіввигадки і напівінтерпретації. Такий собі спосіб сказати, або читач дурний, або читач дурний - рефлекс (умовний чи безумовний) прагнення історії спрацює як і раніше, коли від покоління до покоління передається не підкріплене жодним збереженим вічним двигуном як доказом слово. Тобто, історія це ніби виправдання сьогодення і як елемент постмодернізму з інтелектуальним вкрапленням. Інтелектуальне вкраплення в романі постає інтелектуальним протистоян...

В загальний світовій сучасній культурі можна любити культовий серіал "Твін-Пікс", а можна не любити. Аргументи з обох боків знайдеться доволі багато. Тим не менш, основна особливість серіалу полягає в тому, що його неможливо перенести в літературну площину, особливо якщо взяти до уваги третій сезон. Тому Марк Фрост скомпонував "Таємничу історію" в жанрі дата-фікшен, епістолярного роману: збірка псевдоісторичних документів та записок від реальних людей і цілком вигаданих персонажів, що можуть бути відомі читачеві ще із самого серіалу. Документи скомпоновані у своєрідну папку, яку нібито знайшли співробітники ФБР під час спецоперації. Вони підкріплені висновками таємничого Архіваріуса та примітками спеціального агента Теммі Престон. Для відчуття достовірності в книзі представлені фотокопії документів, щоденників, записок, протоколів, газетних заміток українською мовою - це викликає неабиякий захват в читача, адже дозволяє якщо не повірити, то принаймні сприйняти і...

За великого бажання можна спробувати розібратися у всіх тих сенсах та алюзіях, якими просякнуті тексти Томаса Пінчона, ну а коли ви не позбавлені смаку та іронії - вам цілком вистачить читання за інерцією, так ніби все воно дійсно мало місце, тільки запам'яталось інакше. Справа в тому, що попри провідні риси конспірації та параної, читач може вловити незвичну поетику слова та гру із символами. Чомусь серед деяких читачів склалась думка, що майже всі книги потребують певного багажу знань не тільки з літератури, але й цілого гуманітарного комплексу або й поверхневої орієнтації в точних науках. Тому й Пінчон почасти сприймається як письменник, який конструює лабіринти, причому не обов'язково, що в окремій книзі сформовано повноцінний пазл - ні, його герої та алюзії можуть стрибати з одного роману в інший. Його нитка Аріадни - нескінченні відсилання до багатьох імен в історії і літературі, трактування чого має більше побічний сенс і на що можна й знизити плечима, мовляв, дякую ...

  Сімейна сага має свою особливість - вона спокушає на стільки обсягом, а скільки властивістю пробуджувати в читача власні спомини про своє життя. Коли я читав "На схід від Едему", то перед очима промайнула майже вся юність, тобто, роман точно несе в собі функцію спонукання до осмислення і споминів. В книзі показано не класичну сага про одну сім'ю, автор сплітає власну родину із історією Трасків на теренах каліфорнійського містечка в період від закінчення Громадянської війни до закінчення Першої світової, тобто, трохи більше півстолітнього проміжку часу. В американській історії (та й світовій також) це була епоха різких змін в культурному, соціальному та технічному плані, зміна поколінь, перерозподіл сил внаслідок чого Сполучені Штати розвинулись після руїни братовбивчої війни до світового лідера у фіналі Першої світової. Своєрідне віддзеркалення ми бачимо на родині Гамільтонів: голова родини мрійник і філософ Сем та його дружина фанатична християнка Лайза видаються ст...

Читаючи поезію Вікторії Гранецької мимоволі ловиш себе на думці, що тут відбувається зондування позамаскового простору, що скальпель психології слова впевнено входить між шкірою та золотом/бронзою/глиною (матеріал виготовлення масок). Звісно, легко і приємно думати про відвертість авторки, але можна піймати, що отой шар читача спадає із твого обличчя і от вибір іпостасі в тебе невеликий: серце, тіло чи війна. Як на мене, квінтесенція інтимної лірики полягає в оголеності, але не сторонній, а власній, бо вона найвідвертіша, коли сповідь в неримованій поезії робить серце відкритим або свинцевим. І не має значення, що краще, бо ж власна оголеність не залишає вибору, яким би вишуканим і рельєфним не було золото/бронза/ глина на нашій шкірі. Слід поводитись обережніше із семантичними віддзеркаленнями, бо нагота передає імпульси швидше за думку. Ліричні герої Гранецької несуть на собі увесь тягар сьогодення - будь-який турист-іноземець може погортати сторінки "Спротив речей" і...

До поезії Катерини Калитко кожного разу варто повертатись тільки тому, що її тексти володіють нескінченним калейдоскопом образів та емоційною глибиною. Ніколи не знаєш, чим обернуться для тебе усі ці долоні, води, назви міст, ділянки шкіри, дерева, пори року, предмети побуту та історичні екскурси справжнього чи міфологічного світу. А будучи перед обличчям спокуси бачити у віршах авторки більше реальності чи міфічності, читач періодично дивуватиметься з того, що наша історія з 2014-го року набула всього того, про що багато чого написано в стародавніх текстах і навпаки: в міфотворчому тексті спливають аж надто близькі й гострі епізоди сьогодення. Уявляється, що поезія мов бог, в якого не так багато імен, аби не вести із ним діалоги, тобто, якщо відійти від миті натхнення і метафоричного вираження, то читач в текстах Калитко не стільки свідок, а скільки учасник діалогу із собою, коханим чи коханою, авторкою, вигаданою особою, природою, живими і мертвими. «Бунар» поділено на десят...

У кожної людини своє поняття краси і відчуття прекрасного захоплює нас зненацька, бо похід в ресторан із очікувано смачною стравою тяжіє до снобізму, аніж до зворушливого естетичного задоволення, коли ти невпевнено розгортаєш товстезну книгу і вже за десяток сторінок повністю занурюєшся в інтригуючий сюжет та соковиті описи інтер’єрів, характерів персонажів, екскурси у минуле. В Донни Тартт не зустрінеш модернових потоків свідомості, однак м’який поступовий виклад усіх нюансів події, свідком якому щойно став читач, плавно переносить нас до нового сюжетного повороту. І ось на подібних невибагливих стилістичних хвилях читач гойдається, виловлюючи для себе купу відсилань до різних творів мистецтва. Однак, все по порядку. Коли читаєш, що книга присвячена не маловідомій людині, а самому Бретові Істону Еллісу – письменнику, який оспівував і розвінчував культ «золотої молоді» 80-х років, авторові культового «Американського психопата», то мимоволі починаєш шукати в «Таємній історії» в...

Здавалось би мати справи із родинними привидами і розродитися книгою це пряма дорога до зародження ще одного езотеричного культу, особливо коли пролог - це анатомія годинника і читач мандрує між шестернями й, здається, ось-ось він втрапить в простір, де часу не існує. Насправді пролог із годинником покликаний нагадати про роль часу, яким ми часто стрибатимемо на сторінках роману. І далі не буде жодної езотерики, хоча любителі містики та пригод не розчаруються в численних епізодах із життя родини автора, якими він ділиться з нами в жанрі гумору, пародії із принципом «деконструкції» задукоментованих фрагментів від ХVІІ століття до наших днів. Трапляється, однією зі спокус історії стає трагедія, що ХХ століття не залишає вибору у жанрі, але авторові нехай і не вдається повністю зануритись в монті-пайтоновський абсурд, проте він намагається віднести світовій війни, революції і «радянину» в далекий горизонт, мовляв, що нового ви хочете почути про офіційні та неофіційні версії знако...

  В основі роману автобіографічні нариси самого Фіцджеральда у вигляді подорожей Європою, психічнохвора дружина, служба в армії під час Першої світової війни. Тому читач, загіпнотизований магією «епохи джазу» тут знайде лише далеке відлуння 20-х років минулого століття. Ні, тут автор ятрить перед нами свою рану, будучи близький до можливого зцілення, але дива не стається: історія веде нас декоративним раєм, від картинності якого нам стає лячно й неприємно. На початку ми бачимо світ разом із молодою голлівудською зіркою Розмарі, яка відпочиває у Франції і знайомиться з місцевими мешканцями багатіями, які звично собі проводять літо в цій місцині. Особливо серед них виділяється пара лікаря-психіатра Діка Дайвера та його дружини Ніколь із доволі заможної родини. Наївності набирається й читач, що в ідеальності персонажів не доводиться сумніватись. Згодом автор безжалісно розкриває історію шлюбу головних героїв і ми блукаємо повоєнною Європою немов психіатричною лікарнею, людські...

Хіба вам ніколи не здавалось, що книга є грою, поля якої поширюються значно далі, аніж можна собі уявити? Гортаючи численні сторінки, вдихаючи аромат свіжої спресованої целюлози в купі із фарбами, що здатні задурманити не гірше, аніж застояла пліснява бібліотечних закавулків, які роками слугували аеродромами для мух і їхніх каках, ми ж навіть за скрипіння ще однієї книги Святого письма приймаємо бога як правило гри, ще один кидок кубика із випаданням числа-ривка в шість ходів. Добре, з вищими силами розібрались, але як бути із вищими рівнями – нехай тільки хтось спробує заявити нам, що існує скінченна кількість рівнів. Та й коли? Після ХХ століття, коли книги ускладнились постмодерними авторами та безоднями цифрового світу. Та й після чого? Опісля вагонів літературної критики й есеїстки. Кажете, читання все одно вичерпало себе? Досягнули 800-го рівня гри, що гідних супротивників й ботів не залишилось? Ну тоді давайте займатись книжковим фетишизмом. Тільки одразу домовимос...

  Доволі часто ми отримуємо суперечливі враження від минулих часів: від ідеалізованої картинки гармонії духовного життя та героїчної слави до злиденного виживання широких мас населення та загальної деспотії неосвіченості правлячого класу. Однак, магія минулих епох, передчуття того, скільки ще попереду революційних відкриттів чекає на прадідів сучасного людства навертає нас читати книги широкого жанру пригод за минулих часів. У випадку із «Терором» Дена Сіммонса ми маємо справу із книгою, яка в однаковій мірі належить до жанру пригод, фентезі і навіть документалістики. Серйозно, історія експедиції дослідника Джона Франкліна, яка рушила на пошуки Північно-Західного шляху із Атлантичного в Тихий океан, а потім безслідно зникла в 1845-1848 роках в книзі відображена настільки детально із персонажами реально існуючими людьми, що статті в інтернеті лише розпалюють цікавість, яку в повній мірі задовольняє роман Сіммонса, але аж ніяк не серіал за книгою. А тепер безпосередньо до само...

  Зрозуміло, що зафіксованих знань кожного року збільшується в геометричній прогресій і від бідолашних учнів неможливо вимагати невдумливого зубріння, а просто вказувати як користуватись інтернетом (так, я це слово пишу з малої літери) для пошуку необхідної інформації, або ж працедавцеві потрібна людина не з дипломом, а працівник, який в мінімальні терміни освоїть певні операції, що забезпечують діяльність підприємства. Знання зациклене саме на собі вважається пережитком, тому виникає бажання спрощувати й іронізувати. "Історія світу" це витончений і унікально скомпонований роман, який своїми 10 1/2 розділами обертається навколо теми Ноєвого ковчега в постмодерністичій манері. Для прикладу, перший розділ ведеться від деревного хробака, який нелегалом проник на Ковчег і розповідає неофіційну версію подій всесвітнього потопу, натякаючи на абсурдність або ж навіть деспотію повноважень, якими бог наділив Ноя. А от вже другий розділ - це історія захоплення терористами лайнера ...

Поступово балканська література стає все ближчою для українського читача. Одним із провідників цього процесу виступає талановита письменниця і перекладачка Катерина Калитко, яка раніше порадувала мене перекладом оповідань Єрговича, а тепер до моїх рук потрапив потужний роман "Дервіш і Смерть". Охарактеризувати жанр можна по-різному: роман-притча, історичний роман, психологічний роман, екзистенційний роман, але щодо жодного визначення не матимеш певності, оскільки багатошаровий стиль оповідки не дає можливості залишатись в рамках конкретики. Так само й не залишає по собі конкретики головний герой у своїх роздумах/мемуарах, коли ми бачимо, що він немов персонаж із романів Кафки постає в різних іпостасіях: жертва, маніпулятор і навіть своєрідний лиходій. Перед читачем постає боснійська провінція часів Османської імперії, яка терпить гніт турецького володарювання. Єдина віра - мусульманство, канонам якого й служить головний герой - дервіш Ахмет Нурудин. Стартовою точкою под...