Перейти до основного вмісту

«Люди в гніздах» Олега Коцарева: сто років фотошопу


Здавалось би мати справи із родинними привидами і розродитися книгою це пряма дорога до зародження ще одного езотеричного культу, особливо коли пролог - це анатомія годинника і читач мандрує між шестернями й, здається, ось-ось він втрапить в простір, де часу не існує. Насправді пролог із годинником покликаний нагадати про роль часу, яким ми часто стрибатимемо на сторінках роману. І далі не буде жодної езотерики, хоча любителі містики та пригод не розчаруються в численних епізодах із життя родини автора, якими він ділиться з нами в жанрі гумору, пародії із принципом «деконструкції» задукоментованих фрагментів від ХVІІ століття до наших днів.

Трапляється, однією зі спокус історії стає трагедія, що ХХ століття не залишає вибору у жанрі, але авторові нехай і не вдається повністю зануритись в монті-пайтоновський абсурд, проте він намагається віднести світовій війни, революції і «радянину» в далекий горизонт, мовляв, що нового ви хочете почути про офіційні та неофіційні версії знакових подій. Натомість перед нами епізоди окремих людей без оцінки чи прицілу сучасного бачення світу, тут приватні історії ампутують разом із часом: герої вірять у революцію сімнадцятого, у світле радянське майбутнє, у визвольну місію гітлерівських військ. Так, час капризна штука і ми почасти вважаємо наших дідів та прадідів настільки наївними – наскільки майбутні покоління вважатимуть наївними нас. А ще, автор натякає, що ми матимемо для майбутніх нащадків багато кумедних епізодів, які наразі нам видаються найсерйознішими. Анатомія часу, пам’ятаєте?

Поруч з історією мимоволі читач починає себе запитувати: а якою є спокуса родини, окрім того, що автора провідують численні привиди опівночі та й ще за кордоном? Мимоволі починаєш вірити історіям простих людей, аніж в офіційні версії від бувалих істориків та й вже сам копирсаєшся у власному родинному архіві якщо такий є. А коли немає? Що ж воно, вірити в офіційну версію з підручників чи займатися своєрідним фотошопом, бо читач, в якого родинний архів оживає лише з кінця тридцятих років чорно-білими світлинами багатьох невідомих людей до війни і після не розкошує справжніми сагами. Немає їхніх особистих оповідок – натомість беземоційні обличчя серед виру грізної історії намагаються передати те, про що написав Олег Коцарев у своїй книзі: годинники лише глузують з нас, коли очі все-таки зупиняються на обличчі, а не на даті фотокартки.

Рекомендуються усім тих, хто відчуває себе пташкою в гнізді, або принаймні людиною в родинному гнізді.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...