на склі зими крапель зібралось рясно її світло падає і тече в нікуди її церкви в унісон вимолюють притчу пітера пена її ліси квітнуть пластиком і картоном з-під пряних сигарет і вже припали до чорного листя фантики вчорашньої коляди сміття лише сліди лише портал де по той бік людину гамселять тварини і дерева все гамселять її що на початку розум приймає удари як належне як покарання яке вічно настає а потім людину мотузять і вона більше не уявляє своєї провини чому її так б'ють а далі вже місять вже вибивають дух яким люди закінчують хреститися і він дзвенить щирою пожертвою і кров згортається в бутони троянд немає сумнівів таке побиття наближає до вічного закону існування всього живого коли краса постає і постає з ударів крапель об одну і ту саму осінь