на
склі зими крапель зібралось рясно
її
світло падає і тече в нікуди
її
церкви в унісон вимолюють
притчу
пітера пена
її
ліси квітнуть пластиком
і картоном
з-під пряних сигарет
і вже
припали до чорного листя
фантики
вчорашньої коляди
сміття
лише сліди лише портал
де по
той бік людину гамселять
тварини
і дерева все гамселять її
що на
початку розум приймає удари
як
належне
як
покарання яке вічно настає
а
потім людину мотузять і вона
більше
не уявляє своєї провини
чому
її так б'ють
а далі
вже місять вже вибивають
дух
яким люди
закінчують хреститися
і він
дзвенить щирою пожертвою
і кров
згортається в бутони
троянд
немає
сумнівів таке побиття
наближає
до вічного закону існування
всього
живого
коли
краса постає і постає з ударів
крапель
об одну і ту саму осінь
Коментарі
Дописати коментар