Нахуй підсумки 2017-го року! Часу не існує!

- Дорогі українці! Сьогодні я вітаю вас з вінницької землі! Такий важкий рік відходить в минуле, а в майбутньому на нас вже чекає... - Слухай, це що, метеоритний дощ? - Та, петарди... Не відволікайся, тримай в об'єктиві президента. - ... ми ростемо, а наші діти отримують якісну освіту, соціальний рівень життя... - Нє, щось воно не петарди... - Не відво... Щось таки дійсно не петарди... - В майбутньому ми мусимо долати корупцію! Плюнути на все і відривати собі руки, які беруть і дають. Не той час нині. І головне, не роботи культу із книжок, а брати на решті з них корисні знання. Мені не потрібен водій маршрутки, який знає англійську, та нікому не потрібні ці понти. Нам потрібен водій маршрутки, нам потрібен син чи дочка, батько чи мати, які добре роблять свою роботу і отримують справедливу винагороду, який відчуває себе захищений і бажає вивчати англійську для свого задоволення, а не через необхідність високооплачуваної роботи. Це наша мета, це ваша мета. Головне, припинити по

- Доброго дня! У нас зникло світло, чи не могли б ви прислати нам електрика чи аварійну бригаду. - Доброго! Навіть краще ми пропонуємо вам настільну гру "Світи, світло, світи". Правила прості: ви займаєте поле для старту, беріть кубик-рубик і кидайте. Скільки випало? - П'ять! - Ви просуваєтесь на п'ять позицій і ви потрапляєте в магічне поле, в якому в вас повністю зникло живлення в приміщенні, сьогодні останній робочий день в році, а попереду свята. Вас переносить в землі аварійної бригади. Кидайте кубик-рубик. - Два! -О, яка біда ви зателефонували в аварійку після обіду - сьогодні ніхто не приїде. Кидайте кубик! - Чотири! - І раптом диво: добрі гноми дарують вам номер телефону електрика, який все-таки приїде до вас, але ви втрачаєте п'ятдесят монет. Кидайте кубик! - Шість! - Ви швидко просуваєтесь, але, о, яка біда! Ви потрапили в лабіринт, в якому вас необхідно знайти будинковий розподільний щит. Ніхто не може вам вказати правильну дорогу! Ви пропускає

- Добрий вечір, пані і панове! Зрозуміло, що вечором ми це називаємо умовно і цей час для нас існує після робочого дня. Зимою, наприклад, темніє значно раніше за закінчення робочого дня, а влітку на вулиці все ще ясний день, тоді як ми орієнтуємося більше зменшення світла, тобто на захід сонця за горизонт. А також це моє звернення "пані і панове" виглядає доволі сексистським, хоча тут є чоловіки і жінки, але у своєму зібранні ми не прагнемо вибудувати будь-яку ієрархію чи організувати оргію або навіть послуговуватись такими пережитками як "жінки вперед" і тому подібне. Однак, ми дотримуємо звиклих норм, які насправді не маю нічого під собою, просто ми так порушуємо мовчання, до якого тяжіє усе прогресивне людство, бо порушити мовчання означає надати сенсу нашому зібранню клубу "Королі Зануд", яке я оголошую відкритим, бо якщо я його не відкрию, то воно не буде відкритим і ми вкотре залишимось без сенсу нашого зібрання о такій темній порі, залишимось без гр

- Доброго дня, любі мої жадані телеглядачі! З вами наша щотижнева телепрограма"Стартап та інші вінницькі діагнози". Сьогодні ми в гостях у бізнесмена, власника книгарні "Букіністична територія сліпого Веселого Роджера і п'ятнадцять мерців біля скрині з уціненими коштовностями королевою Вікторією" Віктора Павловича Птулешинського. - Доброго дня! - Вікторе Павловичу, можна при розмові з вами я не буду вимовляти повністю назву вашої книгарні, а називатиму її так, як охрестили вінничани - БТ? - Так, без проблем. - Отже, розкажіть про успіх БТ. Як вона вона стала популярною в культурних колах Вінниці? - Ну все доволі просто: наші працівники усіма методами намагаються не продавати книг відвідувачам. - То це виходить бібліотека? - Ні, це книжковий магазин, але ми орієнтовані не продавати книг. - І що виходить? - Так, за півроку жодної проданої книги. - Можна на це подивтися. - Будь ласка. - Доброго дня! Чи є у вас книга "Думай і багатій"? - Добро

- Слухайте сюди, бруд з підошви! Я ваш командир з підготовки для того, аби ви стали смертельною зброєю, грозою ворогів, аби вони втрачали мову тільки при одній згадці про вас, клали в штани від вашого різкого окрику, падали в апоплексичному припадку, бо ви ні до кого не повинні мати жалю, ні до кого не проявляєте милосердя. І щоб так було насправді я буду вас тренувати з ранку до ранку, перетворюючи вас на машини для насильства! Я буду вашим нічним жахіття уві сні і наяву! Я вас так дрочитиму на підготовці, що у вас кефір потече із прямої кишки! Згодом ви мені тільки подякуєте, адже зможете використовувати в польових умовах свої навички і вміння, аби бути справжньою зброєю масового знищення! Вам все зрозуміло, мерзото?! - Так точно, пане командире! - Фігня, наче шелест сторінок! - Так точно, пане командире!!! - Хочу, аби ви тут раз і назавжди запам'ятали: у мене поблажок немає, бо на полі бою їх також немає. Ви сидітимете в окопах вдень і вночі, в холод і в спеку, голодні із от

- Отже, ми на фінішній прямій цього року і центральний офіс вирішив віддячити нам персональними подарунками. - Ну нарешті, а то ми чекаємо-чекаємо. - Ось, будь ласка, з Новим Роком! - О, коробочка... щось не дуже велика і дуже легенька. - Дякуємо вам за роботу в цьому році. Знайте, ми всі вас дуже цінуємо, ми працюємо з вами в одній команді на благо нашої фірми. Насолоджуйтесь. - Ем... термо-чашка... календарик... шоколадки. Термо-чашка... Термо-чашка... - Все гаразд? - Так, так, все нормально... Все нормально... Термо-чашка... Ага, а ось і логотип фірми на металевій основі зовні... А всередині пластмаса... пластмаса... - Дивіться, там вам так гарно підписали календарик. - Календарик? Календарик?! Після того всього клятого хаосу, що коївся на роботі в мене з'явилась алергія на календарі! - Чого ви так завелися? - Ну так, дійсно, чого. Вищому керівництву краще знати, що потребують їхні підлеглі, чи не так? - Щось у вас додалось іронії. Раніше такого не було. - Ну так, р

- З Різдвом Христовим! - Дякую, навзаєм. Але я святкую 7 січня. - Ось тому я до вас і прийшов. На великі свята у католицької церкви наступає період "відкритих дверей" і сезонних знижок. Отже, ви святкуєте Різдво 7 січня? - Так. - Православна церква? - Так. - Коли долучали до православ'я, то запитували у вас згоду? - Ні, та я й не проти. - Ну так, ми всі живемо у Вінниці - ми всі не проти. Але, якщо відмежуватись від цього вінницького фону, то ви б напевне задумались над тим, до якої церкви долучатись. - Все одно пішов би у православ'я. - А що там вас приваблює у православній церкві? У них же немає органу. - Я взагалі-то не ходжу в церкву. - Але відноситесь до православ'я? І хрестик носите? - Ну так. Віра буває міцною і без церкви. - Хм, майже золоті слова, якби не були такими срібними. І все ж, ви не бажали долучитися до католицької церкви. - Та ні, чого б це? - Ми видаємо дисконтні картки новим членам церкви. - Не дисконтом єдиним живе наш дух.

- О, нарешті ми вас застали! - Доброго вечора, що означає "нарешті ми вас застали"? - Цілий день вам стукали у двері і ніхто не відповідав! - Ну звісно, адже нікого не було вдома. - Так сьогодні ж вихідний, неділя. - Отож бо, сьогодні неділя, а мені поставили робочий день! Неділя - день, коли бог велів відпочивати від трудів своїх, а не прокидатись вранці, коли ще темно і не йти на роботу, не міняти свою орієнтацію на клієнтів, а побути, хоч в неділю побути мужиком, сходити до церкви, потім випити пляшку пива і викурити цигарку. Так, відчути себе мужиком, побіти вдома і почути як мені стукають у двері сусіди з якогось приводу. До речі, з якого приводу? - З вашого балкону зірвалась бурулька і побила дах на моєму балконі. - І це все? А я тут до чого? - Так ж... з вашого балкону впала бурулька... - Ну... балкон мій, але борулька не моя як і той сніг, з якого вона утворилась. Це все одно що сіла пташка на моє вікно. Вона побачила, що в неділю нікого немає вдома, бо люди на роботі

- Алло, це Небесна канцелярія? - Доброго дня, так, це вона. - Я там замовив і оплатив трохи снігу по Інтернету, але вашу форму на сайті трохи заглючило замість "Нової Пошти" видало "Укрпошту", а замість МастерКард - "ПейлПел". Я хотів би, аби ви відкорегували замовлення і забрали частину снігу, бо його випало забагато. - Так сьогодні ж неділя. - І що як неділя, у вас на сайті не написано, який день вихідний. Я зробив замовлення, але вашу систему глючить, у вас неділя - схоже, що мені доведеться відмовитись від ваших послуг. Просто знайду собі іншу Небесну Кацелярію. - Іншу? Пане, як ваше ім'я? - Михайло Пінчук, але можете його не запам'ятовувати, бо я більше не буду вашим клієнтом - у вас неклієнтська орієнтація, ви не переживаєте за свій бізнес, ви не стараєтесь над його розширенням, воно вам все просто звалилось з неба як і всім іншим спекулянтам, які зайняли вигідне місце і диктують свої умови клієнтам. - Пане Піндрук... - Пінчук! Я Пінч

- Доброго всім вечора! З вами телепередача "Як бути з..." і сьогодні вона присвячена вінницькому снігу. Як бути з вінницьким снігом, якого так чекали, але випало його забагато для демократичного населення? Куди поділися комунальники або чому вони всі в центрі і здебільшого передпенсійного віку? Чому я звично перебільшую ситуацію і запрошую різних людей для нудного обговорення події? Отже, сьогодні в нас в студії безсумнівно патріоти нашої країни, нашого міста, які щиро співпереживають вінницьким мешканцям, які опинились в заручниках від погодних умов. Це Мустафа Кемаль, Арсен Многосяг, Авраам Кляйн, Генріх Кляузе, Молчанов Єлісей і Вінницька Вежуня. - Доброго вечора! - Доброго вечора! - Доброго вечора! - Доброго вечора, дітки! - Отже, хочу у вас запитати, як минув ваш робочий день за такої погоди? - Усю роботу за мене виконували директора фірм, якими я володію, а я сам поплавав у своєму басейні, попарився в сауні, почитав книги. - Я взяв вихідний. - Я й так працюю, не

Із вигаданих вінницьких хронік: - Оплачуємо за проїзд! Оплачуємо за проїзд! Оплачуємо за проїзд! Будь ласка, ваш квиточок. Оплачуємо за проїзд! Пане, оплачуємо за проїзд! Пане! - В мене документ на пільгову категорію. - Пред'являємо! - Це обов'язково? - Так, пред'являємо. - Ви ж розумієте, що це зараз доведеться його шукати по кишенях у всіх на очах, а ще й потрібно триматись за поручні, бо то раптом машиніст різко загальмує. - Так, безпека перш за все! - Не заважайте, я знаю, що безпека перш за все, але й я не можу санкціонувати проїзд без оплати доки не впевнюся, що в пасажира є відповідне посвідчення. - Даруйте, я просто хотів наголосити на тому, що безпека перш за все, адже ми живемо у Вінниці і мусимо часто виголошувати такі гасла, аби підтримувати авторитет міста. Як от знаєте, "Безпека в дорожньому русі і в сексі!" - Знаєте, щось побільшало нині дорожнього руху і поменшало сексу! - А то пані через потовщання складок жиру під вашою шкірою! - Та як ви смієте!

Із вигаданих вінницьких хронік: - Доброго вечора, мої маленькі хороші дітки! З вами як завжди о цій порі "Вінницька казочка". Дітки мої, ви помітили, що я тепер вітаюся з вами так, а не як раніше "хлопчики та дівчатка". Все тому, що ми рівні і не ділимося на "хлопчиків і дівчаток" або "дівчаток і хлопчиків". Сьогодні я, Таємнича Ганна, завітала до вас у гості, аби розповісти вам казочку на ніч. А допомагатимуть мені у цьому мої друзі: Смартфончик,  - Привіт! - Фопчик. - Приві т! - І Вінницька Вежуня. - Привіт, дітки! - У нас є ще також кіт, але він виконує суто декоративне призначення - ми ж, дітки, знаємо, що тварини не вміють розмовляти і будь-який примус їх це робити є жорстоким поводженням із тваринами. Отже, з нами Смартфончик, Фопчик, Вінницька Вежуня, кіт і доктор історичних наук Педадогічного університету Аділь Набі Каюм. - Добрий вечір! Я звісно, очікував, що інтерв'ю на телебаченні буде мати інший вигляд... - Всьому свій час, доктор

Із вигаданих вінницьких хронік: Цей скетч починається із матюків у стилі Тарантіно: - Й*** вашу мать! Та ви там о****ли всі! - Доброго дня, пане. Чим я можу бути вам корисним? - Йди і в*****би себе! - Навіщо такі грубощі? Це лише рахунок за газ. - Це п'ятий вершник апокаліпсису, а не рахунок за газ. - Там щось на так? - Тут ціла відстань від Землі до краю Всесвіту! Людина ще не ступила на поверхню Марса, а ціни на все пішли далеко вперед! - Ілон Маск обіцяв через кілька років вирішити це питання... - До біса Маска і його обіцянки! Що не так з цим газом,чому я маю за нього платити, наче його добувають на Марсі? - Розумієте, вся причина в собівартості... - І що ж в ту собівартість входить? Газ нібито є власністю народу України! - Все так і тому чиста вартість одного кубометра сущі копійки. Ви ж маєте розуміти: все що народне - не має ціни. А от його видобування, транспортування, затрати на зарплату, затрати на нові щорічні гаджети для керівництва, нові автівки, будинки, коштовності д

Із вигаданих вінницьких хронік: - Доброго ранку, Віннице! У вашому ефірі наша нова передача "Ранкові розмови з Тадеушом Вацлавом Пшижински" - Нічого собі назва... - Секунду, до вас я ще не звертався. - Даруйте, мимоволі вихопилось. - Добре, тільки надалі говоріть, коли я до вас звертаюсь. - Так, звісно, пане Тадеуш. - Я не Тадеуш. - А, ви Вацлав... - Я не Вацлав! Просто так називається телепередача! - Якось по-польськи... А хто такий цей Тадеуш Вацлав як там далі чорті-зна як, що язик зламаєш? - Це просто вигадана людина, вигадане ім'я, аби надати назві передачі інтелектуального відтінку. - Польського відтінку? - Не російського ж! - Отже у вас інтелектуальна передача? - Так. - І що ви хочете від мене? - Представтесь, будь ласка. - Молчанов Антон Володимирович. - Ким ви є? - Я член гуртка "Королі зануд". - Що це таке? - Гурток "Королі зануд". - А чим він займається? - Ну перше правило гуртка: "Усім говори про гурток"... - Ага, а друге правило:

Із вигаданих вінницьких хронік: - Всім залишатися на своїх місцях! Це пограбування! - Так, я помітив маску на вашому обличчі і пістолет в руці. - Мовчати! - Молодий чоловіче, мушу вас розчарувати... - Я дівчина! - Ем... Панночко, мушу вас розчарувати, оскільки ви не можете нас пограбувати. - Ти ще тут мені будеш заливати! Це ж банк! Гони бабло! - Ні, ні, ні. Ви не можете нас пограбувати, бо це банк. - На що ви натякаєте? - Банки не грабують. - Тобто? - Такі особливості української фінансово-кредитної системи. Нас не можна пограбувати - ліцензія не дозволяє. - До біса ліцензію! Мені нічим сім'ю годувати! - Так, я розумію вашу ситуацію. - Не треба мені отут ваших розмовних штучок. Я прийшла пограбувати цей банк і я його пограбую! - Даруйте, але ви не можете цього зробити. - Чому? - По трьом причинам: це банк, сьогодні неділя і йде сніг. - Що за тупі відмазки? Я грабую награбоване! - Он як? Тобто, виходить, що ми грабіжники? Ні, ви помиляєтесь. - Ні фіга! - Ви помиляєтесь. Ми не

Трохи із вигаданих вінницьких хронік: - Доброго дня! Ви що зібрались стрибати із мосту? - Ні, я просто я просто переступив через огорожу і дивлюся настільки в нас мутна вода в річці. - Ой, а ви мені не відказали "доброго дня". - Так, я не відповів на ваше привітання. - Дивовижно як ви зауважили те саме. Певне, споглядання у воду річки псує людську свідомість. - Я не дивлюсь у воду, я збираюсь стрибати. - Як так?! - Доброго дня! Ви що зібрались стрибати?! - Дивна річ, я в людини те саме запитав. - І що вона відповіла? - Спочатку, що просто дивиться настільки мутна вода в річці. - Дозвольте мені за себе відповідати! - Та будь ласка! Я бачу у вас із вихованнням не склалося: спочатку не відповідаєте на моє привітання "доброго дня", а тепер ще й перебиваєте грубим чином. - Так, на моє привітання "доброго дня" ви також не відповіли. - Господи, та дайте мені спокійно стрибнути... - Доброго дня! - Доброго дня! - Доброго дня! - Доброго дня! - Чудова погода, чи

Трохи репортажної хроніки: - Доброго дня! - Здрасті - Ми беремо інтерв'ю у людей на вулиці... - І озвучуєте свої дії. - Що? - Що? - Ми хотіли взяти у вас інтерв'ю. - А воно береться? - Так. - Звідки? - Ну, від вас. - Від мене беруться тільки дві речі, які я не озвучуватиму на камеру. Наступний - Доброго дня! - Що я вам поганого зробив? - Ми просто беремо інтерв'ю. - А чому в мене? - Ми обираємо випадкових людей... - То ви обираєте випадкових людей чи берете інтерв'ю? - І те, й інше. - Бути такого не може. І нашим, і вашим. Даруйте, ви краще визначайтесь: або те, або те. - Ми беремо інтерв'ю. - Добре, тоді чому в мене? - Ми беремо інтерв'ю у випадкових людей на вулиці. - Ні, ви так більше не можете робити, бо ви берете інтерв'ю, але не обираєте випадкових людей. Я ж вам казав: або те, або те. - Ми обрали вас без причини. - Коли мене обирають без причини, то мої слова вирізають із репортажу. Ні, ніфіга я не даватиму вам інтерв'ю. Наступний - Добр

Я не вперше і не в останнє бігаю між соціальними мережами і блогами - все через нудоту, викликану вірою людей в той факт, що їхній час та й чогось вартує. Хоча насправді часу не існує, це уявна величина, якою ми виповнюємо порожнечу в різноманітних процесах: від вишивання до створення комп'ютерного коду. Ви сидите, працюєте на роботі і думаєте, що так протікає час, я сиджу працюю на роботі і знаю, що її мені оплачують, використовуючи час. Гроші - товар - гроші(штрих) - і ми віримо, що час існує, або ж Час - товар - час(штрих) і ми віримо, що гроші існують. Але годі грання із формулами, бо часу не існує, бо наш час насправді нічого не вартує, окрім можливості на нього посилатися перед іншими людьми. Якщо ви все ще вірите в час, в його вартість, то оминайте це місце, бо мені наплювати на мій час, бо чому б я все це писав ще й безкоштовно, і ваш час, бо мені з нього нічого не перепадає.