Я не вперше і не в останнє бігаю між соціальними мережами і блогами - все через нудоту, викликану вірою людей в той факт, що їхній час та й чогось вартує. Хоча насправді часу не існує, це уявна величина, якою ми виповнюємо порожнечу в різноманітних процесах: від вишивання до створення комп'ютерного коду. Ви сидите, працюєте на роботі і думаєте, що так протікає час, я сиджу працюю на роботі і знаю, що її мені оплачують, використовуючи час. Гроші - товар - гроші(штрих) - і ми віримо, що час існує, або ж Час - товар - час(штрих) і ми віримо, що гроші існують. Але годі грання із формулами, бо часу не існує, бо наш час насправді нічого не вартує, окрім можливості на нього посилатися перед іншими людьми. Якщо ви все ще вірите в час, в його вартість, то оминайте це місце, бо мені наплювати на мій час, бо чому б я все це писав ще й безкоштовно, і ваш час, бо мені з нього нічого не перепадає.
— Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.
Коментарі
Дописати коментар