Я не вперше і не в останнє бігаю між соціальними мережами і блогами - все через нудоту, викликану вірою людей в той факт, що їхній час та й чогось вартує. Хоча насправді часу не існує, це уявна величина, якою ми виповнюємо порожнечу в різноманітних процесах: від вишивання до створення комп'ютерного коду. Ви сидите, працюєте на роботі і думаєте, що так протікає час, я сиджу працюю на роботі і знаю, що її мені оплачують, використовуючи час. Гроші - товар - гроші(штрих) - і ми віримо, що час існує, або ж Час - товар - час(штрих) і ми віримо, що гроші існують. Але годі грання із формулами, бо часу не існує, бо наш час насправді нічого не вартує, окрім можливості на нього посилатися перед іншими людьми. Якщо ви все ще вірите в час, в його вартість, то оминайте це місце, бо мені наплювати на мій час, бо чому б я все це писав ще й безкоштовно, і ваш час, бо мені з нього нічого не перепадає.
День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....
Коментарі
Дописати коментар