малий школяр в продуктовій крамниці дзвенить копійками немов чернець вервицею і звіряє суму із ціною вуглекислоти солодкої коли   завтра двадцятип'ятикопійкові монети вже не прийматимуть каси а сьогодні свої випадкові накопичення малий віддає за нуль п'ять усе до копійки і най ніхто не відчує себе в мінусі   далі старенька жінка простягає на касі макарони в купі із рваними купюрами їх не приймають надто старі надто схожі на манускрипти   після впертості бабусі подерті гривні вже лежать в касі а потім вони потрапляють мені рештою з копійками малого школяра   перетримані гроші як символи дисципліни й поступу приймаю мовчки копійки обтяжують кишеню а старі гривні наче скрипуча шкіра змії хвилина щастя трьох людей

  слова зачинаються слова вимовляються в зворотному звуці стріла влітає у лука відтягує тятиву і вбирає вітер твоє ім'я ніхто не промовляє воно лише звук вивернутий реквієм   осінь черепом здіймається услід спраглому листю метеорити звужують простір врізаються іскрами в кресало лише ритм незмінний і дзвінкий вганяє мідь у камінь пісню в рибу   зерно втягує у себе стебла природні істини намотуються в клубки спрагле вухо зводиться від розм'яклої дороги вже імперії відкотилися назад до вовчих і мавпячих пипок   чоловіки відлунюють від жінок задкують назад і дітьми влазять в жіноче лоно світло дотанцьовує з водою і відбивається вгору а вода у сніг під яким завмирає глина у передчутті ребра

  сонце зависає над полем на висоті сто сімдесяти двох сантиметрів мого зросту   сонце рудим капелюхом пускає з мене тінь волосиною поміж грудей землі   повітря розірвано надвоє на фізику і хімію подільського кола   що першим було вдих чи видих що першим обірвалося волосина чи тінь   сонце вже нижче мене пало за німбом не видно обличчя немов квітка маку у полі затертої автомобільної шини   чути як кличуть додому я на прощання оглядаю сухе поле тут колись ріс ліс тут колись ліс ростиме знову

  ось недільне місто прокидається цятками шипшини на кінчиках сигарет після нічного дощу менш стійкі вийшли під зелені арки універсамів по вино чи каву   двірник нервово ходить поміж будинками і бубнить діланом кляне дощ мокре листя й осінь на лавці свічкою недопитий лікер і пелюстки жовто-білих недопалків із залишками помади немов після поцілунків   у вікні чоловік з обличчям павлова курить в майці і дивиться вниз згадуючи як вперше цілувався з майбутньою дружиною обіймав хапав устами її нижню губу потім напоїв і затягнув у ліжко   лише після її смерті він збагнув щастя як недопалки і пляшки які за ним ніхто не прибере  

  мій автопортрет перетнув лінію вересня п'ятничного вересня із пивними тінями під очима висох каштановим листям і накрив останні лісові квіти   від вушка голки до вушка горнятка ростуть кола від палого янгола на автопортреті він загубився в місті займає чергу за жебраками в надії сьорбнути гарячої юшки   і тінь янгола ганяє голубів від вікон де поруч зачаївся зголоднілий кіт моя ж тінь це ще одне дерево у лісі там дві білки у боротьбі за горіхи ворушать листя ворушать попередні версії автопортретів   мій автопортрет перетинає лінію ночі лінію новин де впав літак із десятками людей і на світлинах видно суцільну темінь із єдиним острівцем полум'я немов осінь у кінці тунелю

  сьогодні почергово я зустрів трьох дівчат із чорним волоссям   перша в лісопарку готувала місце для вогнища збирала сухе гілля балансувала на поваленому стовбурі її чорне каре лінивими гардинами гойдалось немов на дні моря   інша віддалялась під прямим кутом роздавала жовте листя деревам розкидала зірки назад в небо здалеку її чорне волосся і куртка здавались згорілим сірником   третя йшла мені на зустріч і вела на повідку боязкого добермана який вловлював нюхом осінній дим волосся зібране у вузлик на тім'ї закрутилось у нафтову спіраль   сьогодні ніч подовшала на три хвилини сьогодні серце потоншало на три чорних волосини

  ввечері сусіди взялися за інструменти заходились міняти вхідні двері і цього достатньо для відчуття проламів у власній психіці ще на один вечір відкладено лист до редактора чи грецька мова так і залишається непізнаною одноліткою вічності   ввечері сусіди взялися за інструменти і замість дверей в них сталась барокова музика пил перетворив їхнє волосся на перуки ритм свердла не поступався струнним квартетам їхня робота до пізньої години не залишала сумнівів щодо схильності до абсолютизму   ввечері сусіди взялися за інструменти і в моєму віці моя молодість видалась кораблетрощею мені б борсатись у воді немов людям у сусідніх квартирах але на підводні скелі пливе ще один корабель

  робота залишилась незавершеною на столі полум'я горнила ковтає підкову і меч глина підкорює срібний молох води слово пташкою все перелітає від літніх ночей до потойбічної межі   горнило передає сонце металу і воно поширюється ранами тілами дорогами і всюди пече і сонячні зайчики дзвенять розсипом заповідей законів і вироків   вода все жене глину збирає форми ховається в глечиках ніби в мушлях вирівнює плити закругляє долоні в циферблати аби палець-стрілка подарував узор безмежному океану   слово підіймає роботу підіймає стіл і навіть смерть далеко не відходить споглядає порожні ластівочі гнізда споглядає бурштиновий обрій який неминуче повертається у слова adveniat regnum tuum

вже вересень доривають голодні пси а ти все вкладаєш слова вітмена і керуака в подорожі однією і тією ж дорогою що лисі клумби біля трамвайного депо що смуток перерослих і перецвілих лип що механічне прикурювання сигарети кволої продавчині равликового кіоска все це ти приречений любити і оминати аби не пізнати історії їхнього потрапляння в поезію розмальовані мури порожні за ними в'язниці здається ходиш не по той бік свободи не по той бік місяця чотирнадцятої сонати проходиш в діру між шматками вересня і жінка з мідними пасмами і в білій сукні плете сузір'я з історії про твій дім її тендітні пальці внесли в плетиво занадто складні вузли і надто звичні петлі які ховаються в денному небі все подалі від поезії яку б сторінку не перегорнув чи не списав білизна очищених сном очей чи біла тінь кокону який човном губиться в небі виповнює сукно жінки з мідними пасмами музикою сполоханого вітром іржавого листя вересень не відновити не перейти мостом не здолати америкою в словах вітмена

залишилось бути з тобою на ви не через карантинну дистанцію чи глузливе шанування просто твої дотики карамельні різкі й залишають в повітрі аромат плавленого цукру а твої долоньки рибою ховались в глибині моїх долонь і ти живилась цією темрявою потаємним місцем в якому мізинець плавником гойдав товщі застиглого часу твій профіль бутонний в небо ще одна окрема персона для якої я збоку баласт на жердині ніби тримаю перед прірвою дня а ніби можу потягнути у темряву де тобі не достатньо ролі плавника зрештою ти дерево яке стерпить вирізьблені наші імена за умови моїх рідких відвідин лісу а всі решта ви шляхи відступу для тебе

  прийміть вкушайте це осінь моя бо коли розламуєш хліб немов розламуєш дім коли вся суть у крихтах які лише кілька зірок із колишньої галактики дитинства   ось так виходиш з ночі огорнутої в чумацький шлях і трохи в червень і світло безкінечно падає в садок не сягнувши дна маріанських трав а я жук-олень розп'ятий у невагомості доки тримаюсь берега літньої ночі   і ніч вино моє і ніч кров моя лишень хліб це день це поля і краплі поту замість сузір'я на розпеченій землі коли я пораюсь в ній кротом шукаючи скарби розмноження природи   тільки вдень мене провідують люди і дитиною розумію що стану одним із них і я хочу відгородитись від ліку років після з мого тіла відлітають ластівки непомітно нечутно по краплі чорноти

  і ось я досить перебував під сонцем аби злягти в лікарню соняшником тут в палаті досить польові умови і ноги занурені в теплу й вологу ковдру землі   лікар бере мене за пожовклий листок я ж говорю усі завойовники стають лихими коли не дозволяють воді протікати крізь себе а вода потребує інших провідників для циркуляції вона стає ненаситною і кровожерливою і все більше тіл наповнює вирами   натомість лікар попереджує про операцію і чути як насувається огрядна медсестра поспіхом й грубо очищає моє обличчя від зерна і я хочу знати яким буде морфій яким буде світ де лікар і пацієнт напевне знатимуть все один про одного   а потім голка увійшла в стебло в пінопластовий хребет і крізь її вушко пропустили потяг де хтось біля вікна лузгав соняшник

  най будуть святими потаємні місця дому особливо за диванами шафами кріслами де пори року змінюються поміж собою немов коханці літньої ночі біля полум'я чи ліхтарика поряд із радіо з мелодіями баха елвіса чи настановами проповідника   і затиснутий простір буде зоряним небом під яким коханці несвідомо долають смерть а поряд в полі урожай в легенях вітру передчуває участь чужого поту й радості забитого плодами холодного простору господи помилуй господи помилуй господи   і будуть у них діти з іменами апостолів коли молодший принесе додому їжачка поїтиме молоком і дивуватиметься меншому від себе життю яке рвоне до волі до місць достатньо недосяжних і вузьких у домі за шафи за дивани за крісла й холодильник   і батько візьме на себе роль громовержця відсуватиме меблі в пошуках дикої волі штовхатиме тичкою межи ребер їжачка футболитиме ногою об пороги голгофи і що віднині живого буде поряд молодшого коли двоє будуть в полі один візьмет

  немає в цій сім'ї священика і коли просять один в одного прощення слова кожного немов луки під час місячної посухи за якої коштовна ікона зійшла над шафою із давнім сервізом   тут бог багато років за пазухою підрум'янений і позолочений за вечірнього липня після грози і припале пилом перехрестя зводить батька й сина зводить а llegro і largo у хрумкий падолист під ногами у вирвані нотні листи   немає в цій сім'ї священика немає в цій сім'ї композитора схилились віруючі голови аплодують спраглі слухачі зводячи разом давній сервіз і свято   і лише син у саду просить пронеси мимо мене цю скрипку