Передчуття - річ вперта і монолітна, вона не згірше дому, який читач плекає при читанні нової книги. Якщо в назві бачиш прізвище Бандера, то мимоволі за сучасності починає відчувати себе на межі таборів прихильників, противників і цілком нейтральних обивателів національно-політичного клімату. Якогось балансу не дано, якщо не спробувати гратися цими фронтами у власній історії наввипередки із почуттям гумору того ж таки обивателя. Фундамент передчуттів формується із цитування. Так, багато цитування, яке націлене на розуміння історії як напіввигадки і напівінтерпретації. Такий собі спосіб сказати, або читач дурний, або читач дурний - рефлекс (умовний чи безумовний) прагнення історії спрацює як і раніше, коли від покоління до покоління передається не підкріплене жодним збереженим вічним двигуном як доказом слово. Тобто, історія це ніби виправдання сьогодення і як елемент постмодернізму з інтелектуальним вкрапленням. Інтелектуальне вкраплення в романі постає інтелектуальним протистоян

- Доброго дня, в ефірі українська телевізійна програма "Де ваші діти, тварини?". Ведучий я, Владислав Пшишинський, оператор Еріх Бауман, звук - Міла Абашидзе. Сьогодні ми ведемо розмову із Колею-Колею, жителем провінції, якому лиси й лисиці зносять своїх лисенят. Скажіть з чого усе почалося? - Усе почалося із псевдоінтелігенської звички критикувати твори мистецтва та розважальні продукти в більшості відділяючи щось зайве. Мовляв, ця лінія сюжету зайва, ці кольори тут непотрібні, занадто багато візерунків на грудях. Критика припинила аналізувати і почала відсікати все, що вбачала зайвим. А ким же при цьому були критики? Людьми, які втикають годинами у смартфон. - До чого ви хилите? - До того, що природа не могла відреагувати на вибірковість до різноманіття. Бо ж сьогодні опис в оповіданні на півсторінки здається обтяжливим, а завтра й цілий вид бідних тваринок підпаде під людську цензуру. Лиси адаптувалися, пішли в маркетинг, на низькооплачувану роботу та на інші вакан