ненавиджу себе більше за всіх - хтось мусить це робити постійно, просто у світі висока конкуренція і з’являються претенденти на мій сон; ненавиджу себе більше за всіх - це єдиний шанс почуватися молодим, доки ти старієш в милості і доброті, доки пострілами підтримують любов.   просто ти не зрозуміла: краса це глухий кут, бог в підземеллі вигадує світ, якщо ми зупинимось він помре.   ненавиджу себе більше за всіх - зрештою маю на це право і силу, спомини зводять тіло в судомах, осінь брехлива і переповнена щурами; ненавиджу себе більше за всіх - вулиці насичені сигналом реанімації, якщо з’явиться біль я не терпітиму, ненависть це отрута не відволікай мене.   просто ти не зрозуміла: пам’ять це лише початок, наші сни нам не належать, якщо ми прокинемось бог помре.   2021

  коли прокльони полишають організм ти виповнюєшся повітрям і вгору кулею від попереджувального пострілу - знаєш, виживати ніхто не зобов’язаний, але молитва за друзів твій обов’язок - вони все одно тікатимуть від куль, поголять голови, знайдуть знеболюючі, забудуть тебе і заодно як дихати.   тобі обіцяли, що ніхто не постраждає, відкритий вогонь, розкриті обійми, слова покільчились і вросли у стіни - що буде натомість, що буде натомість?   якось старигань кляв свою молодість, його очі палали, а шкіра зблідла снігом, який блукає десь вгорі, він не промовив жодної мудрості - коли прокльони полишають організм ти сягаєш ліміту власної дурості: кишені повні землі, сни повні землі, підведись у повен зріст і ти на лінії вогню.   біль, якого не можеш пояснити, звичка молитися ні за кого, слова стали важчими за імена - ти просиш мир і не знаєш як.   2021

  він каже слово, він впевнений у ньому, нам залишається зійти з його дороги - за його плечима троє безсонних ночей, він може бути тим ким ти бажаєш. свіча в пітьмі, ніж в кишені, без розпізнавальних знаків і фірмового одягу, обличчя в сажі, очі в осені - його повно довкола і ти відступаєш.   думай ще, думай ще, напнуті вітрила, шкіра ловить останніх цьогорічних комах - ти його вб’єш, а як бути вранці?   темний під’їзд сприяє інфекції, він сидить на сходах, кашляє і мовить ім’я, ти не слухаєш бо треба дочекатися ранку, в фейсбуці просять допомогти, ти не дивишся бо треба дочекатися ранку, серце спрямоване всередину наче вакуум, звісно, адже повітря це вигадка - ти ніколи у своєму житті не літав.   кашляй ще, кашляй ще, безіменні люди, гальмівний шлях, ти вчасно замовчав - він зник, ти його вб’єш наступного ранку.   2021

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

  відмовся від слави, посади, міняй на телевізійну антену, стріляй з рушниці, змусь мете тримати мішень, я зізнаюсь: мені ампутували можливість вирішувати; співай пісні про любов - я перекладу для решти.   усі на лікарняному тільки ми удвох кайфуємо від війни, усі на підпитку тільки ми удвох клянемо їхній мир.   знайди зниклих тваринок і я розповім їм про брак часу, поріж собі зап’ястки і я все одно заскочу в останній вагон, я зізнаюсь: мені ампутували можливість вирішувати, краще тікай від мене і тоді я повірю в кращий шлях.   усі тренуються їсти м’ясо бо кожна зустріч це потяг на консервацію, нам краще не змінюватись, нам краще не змінюватись.   2021 рік

  сьогодні спалили кілька моїх текстів, я радий і зможу написати нові, перед цим я всю ніч сидів на лавці, на мене дивився плакат із білявкою, вона усміхалась поки я напивався: я не куплю того що ти продаєш, я про тебе напишу і повернусь до сім’ї, я про тебе забуду і знайду роботу.   коли рушу долиною смерті я тебе не шукатиму, коли дощ змиє тебе я свистітиму в напівпорожню пляшку, коли ти постарієш ти користуватимешся вогнем так як і я.   сьогодні я знову був на краю безодні: я радий що нічого не змінюється, я радий що вкотре нічого не передбачив, в усмішці вечірні вогні навиліт, я мушу бути мудрим і тікати - достатньо частини тіла щоб осоромитись, світанок кольору побоїв спльовують хмари, я когось розбудив, сподіваюсь це бог.   коли все почнеться спочатку я розраховуватиму на твоє почуття гумору, коли я поїду звідси і спалю мости сподіваюсь ти також розбудиш мене, коли я постарію і звалюсь з ніг ти користуватиме...

  щоб уникнути насильства я міняю замки, хтось не вірить, що пальці німіють від старості і одноманітних рухів: будувати дім, будувати дім - якщо бити землю залишиться багно, все як хтось хотів тільки не я, хтось повторює, що я щось пропустив, десь помилка і мені треба повертатись.   повітря пропахле порохом і почервоніле, ми з друзями обираємо наступного: хто тікатиме, хто тікатиме - пиріжок з м’ясом, пиріжок з листям.   щоб померти я міняю замки - з деревами покінчено залишились меблі, не згадувати про книги, вони однакові, одноманітні від них німіють пальці; якщо хробаком точити стовбур, хтось запалить вогонь тільки не я, хтось повторює, що я щось пропустив, десь помилка і мені треба повертатись.   в кімнаті бракує виходів, ми з друзями тягнемо сірники: хто перший, хто перший - все чудово, все красиво, все добре.   2021

  говори лише до мене і про мене, єдина розвага - слухати себе, зшивати із осінню і складати пісні: як я ковтнув сонце, як я блював листям, в уяві дорога - насправді я порізався і небо сьогодні просякнуте старістю, говори лише до мене і про мене бо скоро ніч усіх перемішає.   навчитись продавати, навчитись забувати, обмежити свій світ інфекцією, нічна квітка, нічна радіостанція розкриває свій бутон ні для кого.   так, най моє ім’я буде греблею, осінь як ріка, я змінюю русло, так, тобі важко думати про когось крім себе, ніч як вода і вона збирається біля мене, єдина розвага - уникати близькості, небо сьогодні просякнуте самотністю, говори лише до себе і про себе, в уяві поцілунок - насправді я порізався.   навчись уникати, навчись танцювати, обмежити свій дім інфекцією, нічна квітка, нічний човен розкриває свій бутон ні для кого.   2021

  знаєш, ділити свій рай з іншими по шматочку, по кроку назад, спочатку щаслива уся вулиця, а нині знаходиш спокій на задньому дворі, сюди рвуться божевільні люди, розбивають себе в кров і просят морфій: обмани свій мозок, обмани свій мозок, розбав спокій на ще одну половину.   Кашляти, щоб підтвердити існування, хапають і несуть під світло софітів, спробуй підвестить і відбитись від них тоді як рай доволі нудне місце.   залиш свій рай у спадок іншим, чорне програло, червоне вже трапилось, питання безглузді і для порядку, перетинаєш вулицю, а там все платно, однієї жінки геть не достатньо, концентрація ран у венах різниться: не розмовляй із раєм бо лише долоні мироточать і мироточать дофаміном.   нас викидають із порожніми наплічниками, знаки зодіаку стерті в кров, зізнайся комусь із натовпу в коханні, передай комусь чергу ділитись знов.   2021

  усіх дітей використають багато разів, все що потрібно - весняний розум, я з цим покінчив і обрав чорний одяг. ми тікали залізничною колією, ми цілувались у сподіванні жити окремо доки нас не затягнуло у вагон: чоловіки окремо, жінки окремо обмінюються фото розчахнутих ніг.   тіла потоншали - що за ними видно? вічну африку, зникаючу арктику, я поміж чоловіків махаю тобі у вікно, де тебе вже ніхто не пам’ятає.   я не можу перебороти любов до себе, я бережу кожну краплю сили, мені так нудно, що я чекаю на весну - скинь мені її фото і я помру. на дітей вивалили дорослі проблеми, вони вчаться тримати удари і поради - це така абетка морзе, її крутить половина радіостанцій.   бий мене, бий мене - це я казав чи ти? тіла посвітлішали, схожі на хліб, ніхто з нас не здатен зупинитись.   2021

  на роботі ти кат, вдома позбавлений всього, довкола згадують про совість і ти думаєш про жовтень, оточений водою, про слова остаточні і незламні коли пожовкло її обличчя опало волосся, приглушені розмови на кухні, ніч могла увірватись і викрасти людину, а потім геть тихо при світлі запальнички.   ти забув початок і усміхаєшся, чай з м’яти, чай із липи, звичні слова, натреновані рухи - вона жива, а ти перебираєш причини.   так, принеси декількох в жертву - передчасне опалення, лінива осінь, твоє тіло віддає їй останнє тепло, пожовкле обличчя, опале волосся, скупий поцілунок, колючі обійми, ти хочеш від неї вдячності, якою виправдовують перед товщею ночі, а вона вже пішла і загоїла сліди.   ти забув обличчя лише дотик листя, бажаєш їй осені і ночі - котиться і котиться чергова голова як ти того хотів без причини.   2021 рік

  скажи, чим закінчиться мій сон? світанком чи розбитим серцем? я занурюю пальці в стіну і в чужій кімнаті хапаю ніж, коротке послання, кашель і гнів - я тут нікого не знаю і не знав, сон перевертається горнятком, густе світло парує на морозі.   усі звуки линуть з вулиці тому що не склалось життя, святкові пісні фото і відео - надто заглиблені у власні сни.   претендувати на обдерте графіті - там твоє ім’я і цього достатньо, останні квіти посохли і осліпли, старі пси біля продуктових яток - ми приручили одне одного, а потім ще більше полюбили самоту, уві сні я бачу старого друга, він висмикує із себе дроти і вмирає.   бачиш, зі стелі крапає ртуть і летить далі крізь мене, чим закінчиться мій сон? хтось скаже, що я все проспав.   2021