Перейти до основного вмісту

хлопчик для биття

 

в мене посада хлопчика для биття,

інакше я підведу людей довкола себе,

інакше вони виваляться на вулиці,

стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами.

чи міг би ти зателефонувати замість мене,

чи міг би ти піймати кулю замість мене,

прикласти її до вуха і заплющити очі -

будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.

 

тисни на газ, зшивай перехрестя,

підпалюй листя, перекривай кисень -

мені все пробачили, мені все пробачили,

мені страшно, але вдома страшніше.

 

диктую штрих-код сліпій продавчині,

купую пляшки чесно і почасти,

прийди сюди знову і най думають:

ти чоловік чи жінка, гормональний збій;

обличчя впритул до лінолеуму -

сниться осінь і пістолети янголів,

уся плоть шипить над вогнем,

а тепер будь собою і відійди вбік.

 

тисни на виклик, зшивай лікарів,

досить біла кімната щоб удавати жертву,

про мене забули, про мене забули -

мене виписують, але дома страшніше.

 

2021

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...