Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 13

- Слухайте сюди, бруд з підошви! Я ваш командир з підготовки для того, аби ви стали смертельною зброєю, грозою ворогів, аби вони втрачали мову тільки при одній згадці про вас, клали в штани від вашого різкого окрику, падали в апоплексичному припадку, бо ви ні до кого не повинні мати жалю, ні до кого не проявляєте милосердя. І щоб так було насправді я буду вас тренувати з ранку до ранку, перетворюючи вас на машини для насильства! Я буду вашим нічним жахіття уві сні і наяву! Я вас так дрочитиму на підготовці, що у вас кефір потече із прямої кишки! Згодом ви мені тільки подякуєте, адже зможете використовувати в польових умовах свої навички і вміння, аби бути справжньою зброєю масового знищення! Вам все зрозуміло, мерзото?!
- Так точно, пане командире!
- Фігня, наче шелест сторінок!
- Так точно, пане командире!!!
- Хочу, аби ви тут раз і назавжди запам'ятали: у мене поблажок немає, бо на полі бою їх також немає. Ви сидітимете в окопах вдень і вночі, в холод і в спеку, голодні із отруєнням, без свідомості і з тиском, з пораненнями і в свій день народження, литимете соплі цистернами, буде кликати батьків, але буде сидіти в окопах, бо якщо спробуєте полишити свій пост - вам кінець, вам знімуть скальп, будуть втоптувати в землю до тих пір доки ваша дупа не покажеться десь в Аргентині. Вам все зрозуміло, наволоч?!
- Так точно, пане командире!
- Ручка на папері і то голосніше шкребе!
- Так точно, пане командире!
- В мене немає улюбленців! Є тільки слабаки, які там хапаються за особисте життя чи за багатий внутрішній світ і якщо ви маєте намір згадувати про цю фігню, то я вас швидко вилікую маршируванням на плацу до тих пір, доки ваші ноги не зітруться до самої дупи. Чим ближче дупа до землі, тим швидше внутрішній світ приходить у відповідність до вашої нікчемності! Вам зрозуміло?!
- Так точно, пане командире!
- Фігня, синтетична сукня першокурсниці і то голосніше шелестить!
- Так точно, пане командире!!!
- Я змушу вас страждати, аби ви так само завдали болю вашим ворогам!
- Даруйте, а це точно курси підвищення кваліфікації бібліотекарів?
- Так, все вірно. А тепер впала на підлогу і 25 віджимань за те, що звернулась до мене без дозволу!!!
- Пане командир, так, пане командир!
- Я навчу вас дисципліни, бо на вашій роботі вам ні за що буде хапатися, окрім власної дисципліни. Ні за одне законодавства, ні за одну конституцію! Коли відвідувачі накочуватимуться в бібліотеку хвиля за хвилею, застосовуватимуть підступний запит за підступним запитом, будь вигадувати все нові і нові книги, яких ніхто ніколи не писав - тільки власною дисципліною, абсурдною бюрократією ви зможете дати відсіч!
- А навіщо нам вогнева підготовка?
- Бібліотекар повинен уміти все! А тепер ще 25 віджимань від підлоги!!!
- Пане командир, так, пане командир!
- Ваш стіл то позиція, яку ви ніколи не повинні здавати, за жодних умов! Тому його слід зробити якомога неприступним і незручним для відвідувачів, замаскувати вазонами, встановити розтяжки із оптоволоконних дротів. Ви можете не знати усіх книг, але бібліотекарями ви будете завдяки добре облаштованим столам! Все зрозуміло?!
- Так, пане командире!
- Фігня, падіння зарплати на картку і то голосніше!
- Так, пане командире!!!
- А тепер, жалюгідні й немічні, скажіть, хто кращий письменник Вінниці, на кого ми орієнтуємо відвідувачів?! Починається на літеру К...
- Михайло Коцюбинський...
- Хто це белькнув?! А?! Хто насмілився відкрити свого поганого смердючого рота?! Ніхто, виходить, так?! Корпоративний дух про себе дав знати, трясця його матері! Тепер все, вам кінець на старті, ви у мене в'язатимете светрики до кінця своїх днів на робочому місці! Я вам таке влаштую...
- Пане командир, це я сказала, пане командир!
- О, хтось проявляє сміливість, хтось ще хапається за свій багатий внутрішній світ. Так ось, перед тим як я кину тебе в 50-годинний марш-кидок архівами національної бібліотеки, хоробра ти наша, я хочу, аби в твоїй дубовій бошці замість Михайла Коцюбинського назавжди відклалось ім'я Катерина Калитко. Ясно?!
- Пане командир, так, пане командир!!!
- А тепер ви всі оформляєте членство в клубі "Королі зануд"!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...