Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 6

Із вигаданих вінницьких хронік:
- Доброго вечора, мої маленькі хороші дітки! З вами як завжди о цій порі "Вінницька казочка". Дітки мої, ви помітили, що я тепер вітаюся з вами так, а не як раніше "хлопчики та дівчатка". Все тому, що ми рівні і не ділимося на "хлопчиків і дівчаток" або "дівчаток і хлопчиків". Сьогодні я, Таємнича Ганна, завітала до вас у гості, аби розповісти вам казочку на ніч. А допомагатимуть мені у цьому мої друзі: Смартфончик, 
- Привіт!
- Фопчик.
- Привіт!
- І Вінницька Вежуня.
- Привіт, дітки!
- У нас є ще також кіт, але він виконує суто декоративне призначення - ми ж, дітки, знаємо, що тварини не вміють розмовляти і будь-який примус їх це робити є жорстоким поводженням із тваринами. Отже, з нами Смартфончик, Фопчик, Вінницька Вежуня, кіт і доктор історичних наук Педадогічного університету Аділь Набі Каюм.
- Добрий вечір! Я звісно, очікував, що інтерв'ю на телебаченні буде мати інший вигляд...
- Всьому свій час, докторе. А тепер казочка. Сьогодні ми розповімо вам історію про Семену Пилипівну - відважну бабусю, яка бореться з лиходіями великого міста. Семена Пилипівна добра стара, самотня, але самотньою себе не вважає, бо вона постійно слухає техно-музику, ця музика її звеселяє, надихає на добрі справи і вона завзято веде дискусію із людьми, які намагаються зчорнити рейв-музику різними поганими справами: торгівля тілом, галюциногенами, криміналом і неліцензійним скачуванням творів митців.. В місті усі знають Семену Пилипівну як чуйну людину, яка завжди готова прийти на допомогу, а вона пильнує серед людей замаскованих лихих істот з інших планет.
- Яка вона молодець! Дбає про захист бізнесу.
- Так, Фопчику, ми маємо захищати бізнес як свій так і чужий.
- А це допомагає вберегтись від неякісного програмного забеспечення?
- Звісно, Смартфончику, ми усі дбаємо про чистоту наших жорстих дисків.
- А що це за лихі істоти з інших планет? Я можу їх побачити в нічному небі ті планети?
- Так, Вінницька Вежо, вони прибули із Чумацького Шляху і своє зілля, яке вони продають за гроші.
- За великі?
- Незаконно продають, Смартфончику!
- Так ось, ці істоти з планет Чумацького Шляху називають своє зілля "Чумацький Шлях" і...
- Даруйте, що перебиваю вас, але що я тут роблю?
- Пане Докторе, ви маєте визначити рівень історичної відповідності нашої казочки.
- А я думав, що марную своє життя, коли в мене не беруть інтерв'ю.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...