Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 10

- О, нарешті ми вас застали!
- Доброго вечора, що означає "нарешті ми вас застали"?
- Цілий день вам стукали у двері і ніхто не відповідав!
- Ну звісно, адже нікого не було вдома.
- Так сьогодні ж вихідний, неділя.
- Отож бо, сьогодні неділя, а мені поставили робочий день! Неділя - день, коли бог велів відпочивати від трудів своїх, а не прокидатись вранці, коли ще темно і не йти на роботу, не міняти свою орієнтацію на клієнтів, а побути, хоч в неділю побути мужиком, сходити до церкви, потім випити пляшку пива і викурити цигарку. Так, відчути себе мужиком, побіти вдома і почути як мені стукають у двері сусіди з якогось приводу. До речі, з якого приводу?
- З вашого балкону зірвалась бурулька і побила дах на моєму балконі.
- І це все? А я тут до чого?
- Так ж... з вашого балкону впала бурулька...
- Ну... балкон мій, але борулька не моя як і той сніг, з якого вона утворилась. Це все одно що сіла пташка на моє вікно. Вона побачила, що в неділю нікого немає вдома, бо люди на роботі і її вхопило серце, ще й так, що бідолаха звалилась вам у вікно і побила всі шибки. То що, я також винен, також мушу відповідати й за пташку?
- Даруйте, ви вже перебільшуєте. Ваш обов'язок...
- О. мій обов'язок! Зрозуміло, ні церкви, ні пива, ні цигарки, а от обов'язок то вже точно наздожене мене у неділю! Ха-ха!
- Щось то у вас сміх такий зловісний...
- Даруйте, буває.
- Та нічого, то, певне, втома. То як бути із пошкодженням мого балкону?
- Тобто? Ви не вкурили, що я клав на те, що якась бурулька звідкись там зірвалась. Я що повинен відповідати за кожну бурульку в цьому місті.
- Але ж Вінниця комфортне місто для проживання.
- Комфортне? Ага, в загальному комфортне, але ціною комфорту кожного.
- Ви зануда.
- Так, я входжу в клуб "Королі зануд" і перше правило цього клубу...
- Ви мені вже розповідали!
- Друге правило...
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- Що?
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- Не розумію вас!
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- О, ні... Знову...
- Послухайте, заберіть свого чоловіка.
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- Ви знову нудили? Ну скільки можна, ви ж знаєте, як він гостро реагує на це!
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- Що за шум в таку пізню годину?! Завтра ж понеділок!
- Він знову нудив...
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- Ну і кому телефонувати о такій порі? Із вільних служб зараз хіба що в інтелектуальну поліцію.
- Так мій чоловік й працює в інтелектуальній поліції.
- Бурулька, бурулька, бурулька!
- А чого його так клинить на цьому слові?
- А йому зарплату видали авторським правом на це слово.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...