Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 15

- Добрий вечір, пані і панове! Зрозуміло, що вечором ми це називаємо умовно і цей час для нас існує після робочого дня. Зимою, наприклад, темніє значно раніше за закінчення робочого дня, а влітку на вулиці все ще ясний день, тоді як ми орієнтуємося більше зменшення світла, тобто на захід сонця за горизонт. А також це моє звернення "пані і панове" виглядає доволі сексистським, хоча тут є чоловіки і жінки, але у своєму зібранні ми не прагнемо вибудувати будь-яку ієрархію чи організувати оргію або навіть послуговуватись такими пережитками як "жінки вперед" і тому подібне. Однак, ми дотримуємо звиклих норм, які насправді не маю нічого під собою, просто ми так порушуємо мовчання, до якого тяжіє усе прогресивне людство, бо порушити мовчання означає надати сенсу нашому зібранню клубу "Королі Зануд", яке я оголошую відкритим, бо якщо я його не відкрию, то воно не буде відкритим і ми вкотре залишимось без сенсу нашого зібрання о такій темній порі, залишимось без групового сексу, на який власне не розраховували, але за Фройдом всі ми мимоволі на нього натякаємо. Тому я оголошую наше зібрання, яке присвячене такій темі як "Міра почуття гумору", відкритим. Сьогодні крім рядових членів, ми заслухаємо експертну групу планування вирішення проблем, до якої входять: Фопчик, Смартфончик і Вінницька Вежуня.
- А чому до цієї групи входять персонажі телепередачі "Вечірня казка"?
- В мене тоді контр-запитання: Чому ви виставили на стіл чашку, коли знаєте, що в нас заборонено користувати чашками під час засідання клубу?
- Я гадав, це зібрання носить неофіційний характер.
- Тим не менш, не можна користуватися чашками під час засідання та обговорення такої важливої теми як "Міра почуття гумору".
- Ви перебільшуєте!
- Нічого я не перебільшую, бо під час засідання "Клубу Зануд" не можна користуватися чашками і, тим більше, привселюдно сьорбати, бо у вас при цьому не нудний вигляд.
- А який тоді в мене вигляд?
- Не нудний, це точно. Більше дратує.
- Але ж ця чашка закрита.
- Це не має значення!
- Але ж це термочашка!
- Це не має значення!
- Але ж в ній не гарячий напій.
- А що?
- Ямайський ром.
- Гаразд, сподіваюсь, ми дохідливо все роз'яснили в питанні почуття гумору для експертної групи? Які будуть висновки? Фопчику, будь ласка.
- Гадаю, слід створити неприбутковий фонд, який би фінансував дослідження цього питання, якомога менше контактуючи із податковою.
- Зрозуміло. Смартфончику?
- Пропоную розробити додаток в гуглплей, який би міг в будь-який момент виміряти почуття гумору в користувача.
- Добра ідея. Вінницька Вежуня?
- Пропоную людей із поганим почуттям гумору кожної неділі голими гнати центральною вулицею міста, що приваблюватиме туристів з усього світу.
- Чудові пропозиції! Якщо ніхто нічого не хоче додати і не буде оргії, то оголошую наше зібрання закритим. Дякую!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...