Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 15

- Добрий вечір, пані і панове! Зрозуміло, що вечором ми це називаємо умовно і цей час для нас існує після робочого дня. Зимою, наприклад, темніє значно раніше за закінчення робочого дня, а влітку на вулиці все ще ясний день, тоді як ми орієнтуємося більше зменшення світла, тобто на захід сонця за горизонт. А також це моє звернення "пані і панове" виглядає доволі сексистським, хоча тут є чоловіки і жінки, але у своєму зібранні ми не прагнемо вибудувати будь-яку ієрархію чи організувати оргію або навіть послуговуватись такими пережитками як "жінки вперед" і тому подібне. Однак, ми дотримуємо звиклих норм, які насправді не маю нічого під собою, просто ми так порушуємо мовчання, до якого тяжіє усе прогресивне людство, бо порушити мовчання означає надати сенсу нашому зібранню клубу "Королі Зануд", яке я оголошую відкритим, бо якщо я його не відкрию, то воно не буде відкритим і ми вкотре залишимось без сенсу нашого зібрання о такій темній порі, залишимось без групового сексу, на який власне не розраховували, але за Фройдом всі ми мимоволі на нього натякаємо. Тому я оголошую наше зібрання, яке присвячене такій темі як "Міра почуття гумору", відкритим. Сьогодні крім рядових членів, ми заслухаємо експертну групу планування вирішення проблем, до якої входять: Фопчик, Смартфончик і Вінницька Вежуня.
- А чому до цієї групи входять персонажі телепередачі "Вечірня казка"?
- В мене тоді контр-запитання: Чому ви виставили на стіл чашку, коли знаєте, що в нас заборонено користувати чашками під час засідання клубу?
- Я гадав, це зібрання носить неофіційний характер.
- Тим не менш, не можна користуватися чашками під час засідання та обговорення такої важливої теми як "Міра почуття гумору".
- Ви перебільшуєте!
- Нічого я не перебільшую, бо під час засідання "Клубу Зануд" не можна користуватися чашками і, тим більше, привселюдно сьорбати, бо у вас при цьому не нудний вигляд.
- А який тоді в мене вигляд?
- Не нудний, це точно. Більше дратує.
- Але ж ця чашка закрита.
- Це не має значення!
- Але ж це термочашка!
- Це не має значення!
- Але ж в ній не гарячий напій.
- А що?
- Ямайський ром.
- Гаразд, сподіваюсь, ми дохідливо все роз'яснили в питанні почуття гумору для експертної групи? Які будуть висновки? Фопчику, будь ласка.
- Гадаю, слід створити неприбутковий фонд, який би фінансував дослідження цього питання, якомога менше контактуючи із податковою.
- Зрозуміло. Смартфончику?
- Пропоную розробити додаток в гуглплей, який би міг в будь-який момент виміряти почуття гумору в користувача.
- Добра ідея. Вінницька Вежуня?
- Пропоную людей із поганим почуттям гумору кожної неділі голими гнати центральною вулицею міста, що приваблюватиме туристів з усього світу.
- Чудові пропозиції! Якщо ніхто нічого не хоче додати і не буде оргії, то оголошую наше зібрання закритим. Дякую!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021