Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 16

- Доброго дня! У нас зникло світло, чи не могли б ви прислати нам електрика чи аварійну бригаду.
- Доброго! Навіть краще ми пропонуємо вам настільну гру "Світи, світло, світи". Правила прості: ви займаєте поле для старту, беріть кубик-рубик і кидайте. Скільки випало?
- П'ять!
- Ви просуваєтесь на п'ять позицій і ви потрапляєте в магічне поле, в якому в вас повністю зникло живлення в приміщенні, сьогодні останній робочий день в році, а попереду свята. Вас переносить в землі аварійної бригади. Кидайте кубик-рубик.
- Два!
-О, яка біда ви зателефонували в аварійку після обіду - сьогодні ніхто не приїде. Кидайте кубик!
- Чотири!
- І раптом диво: добрі гноми дарують вам номер телефону електрика, який все-таки приїде до вас, але ви втрачаєте п'ятдесят монет. Кидайте кубик!
- Шість!
- Ви швидко просуваєтесь, але, о, яка біда! Ви потрапили в лабіринт, в якому вас необхідно знайти будинковий розподільний щит. Ніхто не може вам вказати правильну дорогу! Ви пропускаєте хід!
- То я не кидаю кубика?
- Поки що ні, ви ходите колами навколо будинку.
- А тепер?
- Так, завдяки добрим феям-телефонам ви дізнаєтесь, де розподільний щит. Кидайте кубик!
- Знову шість!
- О, ні!!!
- Що?! Що таке?!
- Вам на дорозі трапляється монстр ЖЕК! Оголюйте мечі, на нас чекає битва! Кидайте кубик!
- Один!
- Ви відступаєте до мудреця Пилипа. І він крутить барабан, запевняючи, що розподільний щит не зовсім там, де всі кажуть...
- Слухайте, аварійка буде?!
- Ні, бо у вас немає спеціального договору із ЖЕКом,аби ми приїздили до вас на виклик у вихідні дні.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...