Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 2

Трохи із вигаданих вінницьких хронік:
- Доброго дня! Ви що зібрались стрибати із мосту?
- Ні, я просто я просто переступив через огорожу і дивлюся настільки в нас мутна вода в річці.
- Ой, а ви мені не відказали "доброго дня".
- Так, я не відповів на ваше привітання.
- Дивовижно як ви зауважили те саме. Певне, споглядання у воду річки псує людську свідомість.
- Я не дивлюсь у воду, я збираюсь стрибати.
- Як так?!
- Доброго дня! Ви що зібрались стрибати?!
- Дивна річ, я в людини те саме запитав.
- І що вона відповіла?
- Спочатку, що просто дивиться настільки мутна вода в річці.
- Дозвольте мені за себе відповідати!
- Та будь ласка! Я бачу у вас із вихованнням не склалося: спочатку не відповідаєте на моє привітання "доброго дня", а тепер ще й перебиваєте грубим чином.
- Так, на моє привітання "доброго дня" ви також не відповіли.
- Господи, та дайте мені спокійно стрибнути...
- Доброго дня!
- Доброго дня!
- Доброго дня!
- Доброго дня!
- Чудова погода, чи не так?
- Так, неймовірна: сонце, легкий морозець.
- На завтра обіцяли потепління й опади.
- А чому це раптом ви привітались із третьою людиною? Це у вас така вибірковість: вітіатись із кожним третім.
- Будь ласка, не заважайте мені.
- Не заважати в чому? Ви ж дивитесь у воду!
- Я маю стрибати!
- Стрибати? Даруйте, а чому ви це робите з Центрального мосту?
- Де хочу, там і стрибаю!
- А й дійсно, статистика стрибків виводить Центральний міст в лідери. Варто Київський перекрити, то весь транспорт сюди і самогубці за ними, а до Староміського ліньки дійти.
- Так, затори сприяють самогубствам.
- Та я стрибаю не через затори!
- Даруйте, мені краще знати.
- Що? Звідки у вас стільки самодурства?
- Я вінницький експерт
- Ну цевже ні в які ворота не лізе.
- Даруйте, чи не могли б ви продовжити свою суперечку в іншому місці, мені потрібно сьогодні ще стрибнути з цього мосту.
- Даруйте, але ви сказали мою репліку.
- Хм, дійсно
- От що буває, коли викладаєш історію прямою мовою співрозмовників.
- Теж мені "вінницький експерт"...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...