Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 7

Із вигаданих вінницьких хронік:
- Оплачуємо за проїзд! Оплачуємо за проїзд! Оплачуємо за проїзд! Будь ласка, ваш квиточок. Оплачуємо за проїзд! Пане, оплачуємо за проїзд! Пане!
- В мене документ на пільгову категорію.
- Пред'являємо!
- Це обов'язково?
- Так, пред'являємо.
- Ви ж розумієте, що це зараз доведеться його шукати по кишенях у всіх на очах, а ще й потрібно триматись за поручні, бо то раптом машиніст різко загальмує.
- Так, безпека перш за все!
- Не заважайте, я знаю, що безпека перш за все, але й я не можу санкціонувати проїзд без оплати доки не впевнюся, що в пасажира є відповідне посвідчення.
- Даруйте, я просто хотів наголосити на тому, що безпека перш за все, адже ми живемо у Вінниці і мусимо часто виголошувати такі гасла, аби підтримувати авторитет міста. Як от знаєте, "Безпека в дорожньому русі і в сексі!"
- Знаєте, щось побільшало нині дорожнього руху і поменшало сексу!
- А то пані через потовщання складок жиру під вашою шкірою!
- Та як ви смієте! Самі то он сивиною як і старечним маразмом вкрились!
- Пред'являйте посвідчення!
- Не можу. Воно в якійсь кишені і я не знаю в якій.
- Як це не знаєте? У вас хоч який тип посвідчення?
- Я не можу сказати.
- А взагалі справжнім чоловікам подобаються більш повніші жінки.
- О, то ми починаємо вживати це важке словосполучення, цю зброю масового ураження "справжній чоловік"?!
- А що, зачепило, бо вам до справжнього чоловіка як свині до неба?
- Що означає, ви не можете?!
- Це означає, що я зараз з дамою і не можу в її присутності козиряти посвідченням.
- То платіть за проїзд!
- А чого я маю оплачувати за проїзд, коли в мене є посвідчення і пільги?!
- Та які жіночі тіла ти бачив наяву після маминою цицьки, старий маразматику, а ще щось розповідає про безпеку в дорожньому русі і в сексі!
- Доброго дня, студіє! У нас пряме включення з одного вінницького трамваю, де розпалилася серйозна суперечка між драматургами і поетами, яка переростає в масову бійку із використанням підручних засобів як от поручні, скло, томик Ніцше, Костенко і широко розрекламований останнім часом томик Семенка. Ситуація загострюється, перша кров не за горами...
- Яка перша кров? Що ви тут починаєте?
- Яке у вас посвідчення? Пред'являйте!
- Автори масового жанру йдуть в наступ!
- Я не можу, я з дамою. В її присутності я не буду вам нічого показувати!
- Але автори високого жанру не здаються, вони на всі випади відповідають важливістю відносин із жінкою.
- Жирна!
- Придурок!
- Тим часом поети виставляють на широкий загал свої травми, чим привертають до себе увагу широкого загалу!
- Покажіть посвідчення!
- Я не можу!
- А чого?
- Бо я член спільки письменників...
- А... То дійсно таке краще не озвучувати.
- Ага, озвалися хлопці з асоціації!
- А чим вам не вгодила асоціація?!
- Це ті самі християни, тільки свідки єгови.
- Ситуація набрала релігійних оборотів!
- Дякую, Михайле за пряме включення з вінницького трамваю. А я прощаюсь з вами. Це була передача із циклу "Як вижити..." і вона була присвячена українській літературі.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...