Людський мозок схильний як до ясності побаченого чи вихопленого з оточуючого світу так і до неуважності щодо багатьох явищ і процесів довкола нас. Якщо з першим моментом в людської свідомості справи добрі, то з неуважністю історія цікава, практично "постмодерністична" чи "модерністична" в силу бажання зафіксувати ось це людське заперечення, забуття, сліпоту в певній документальній чи художній формі. Якщо український читач готовий зачепитися за книги Макелроя - настільки відомого, настільки ж непрочитаного американського сучасного письменника, то мусить одразу зізнатися собі у власній неуважності, прийняти власний спосіб мислення та відтворення подій в уяві, що подібне до хаотичного перестрибування з реального моменту, до напівдодуманого та до цілком вигаданого. Недарма я вжив слово "модерністична", хоча й Джозефа Макелроя вважають постмодерністичним письменником, оскільки "Бомба" приречена на несприйняття і нечитання - її форма це хаотична (або й не зовсім хаотична) оповідка головного героя з важким синтаксисом, надмірною кількістю непотрібних слів і з доволі різкими переходами в часі й акцентах.
Тоді навіщо українському читачеві "Бомба", який дозволяє собі гортати сторінки в метро, на обідній перерві, бажає підготувати огляд чергової прочитаної книги для "Ютюбу" чи перед сном підганяє свідомість до спочинку? Питання практично без відповіді якщо людина і є прихильником модерної літератури Джойса, Вульф, Пруста, то естетика і милозвучність слова у "Бомбі" настільки ламана, що багато речень доводиться перечитувати по кілька разів. Питання без відповіді, бо людська свідомість надто чутлива до внутрішнього і зовнішнього світу, що наші думки стрибають від одного до іншого явища, так і в книзі синтаксис сповіді американського обивателя з усіма сумнівами, непевностями, відвертостями - сюжет книги розходиться колами по воді, роздрібнюється на нерви каліфорнійського передмістя, багдадської пустелі, на юнацтво, спомини про батька, матір, сестру, друга, війну і на "бомбу" як багатозначне поняття.
Однією з оцінок української сучасності є неуважність, заперечення, коли життя чи змучена інформаційним перевантаженням свідомість прагне вибудувати чіткий обивательсько-прагматичний світогляд, в якому набагато легше виводити принципи із приставкою "не": не помічати, не читати, не співчувати, не співпереживати і т.д. "Бомба" Макелроя, як не дивно, несе в собі подібну приставку в купі із важким, невірним синтаксисом: головний герой починає оповідь про центральну подію - рокове пірнання у воду назустріч важливій археологічній знахідці і поступового він додає нові деталі з різних життєвих моментів, які до того заперечувались чи непомічались в американському бутті його середньомістечкового розливу. Український читач "нечитаючи книгу", стрибаючи від центральної події проходить і через власне непомічання: відносини із батьками, відносини із друзями, відносини із братами чи сестрами, передчуття війни, сама війна, фінансовий ріст і фінансова криза, втрати і здобутки. Події линуть перед нами мов кола водою після стрибка "бомбою" і до всього тут раннє християнство постає аналогічним стрибком, кола від якого тільки тепер догойдуються до нашого берега дивними правилами та догматами, нав'язаною дисципліною замість новозавітної заповіді "любити один одного".
Український читач проходить колами одні і ті самі проблеми, які мають місце в нашому суспільстві, але все не піднімаються в літературі: дорослішання, українська сім'я, інцестуальні потяги і ловиш себе на думці: скільки ж всього непомітного і забутого довкола, яке вже доволі далеко від тебе, немов раннє християнство, немов "бомба", що вибухнула, розірвала на шматки ідеальний колись світ дитинства. Тому й подальше пристосування як українського читача так і головного героя роману Макелроя - це важкий синтаксис, який не прочитати, не помітити, а лише відмітити про себе настільки кожен буває неуважним у своєму житті коли ті кола на воді нарешті затихли.
Коментарі
Дописати коментар