зникає літак у грудях неба
всотує цвіт весняних очей
втягує срібло столових приборів
і ховає вітер у білий шрам
зголоднілими небесами і землею
густіє у криницях вода
і досі вичитуєш дивні назви
а під ними рахунки за подих
лежиш обрієм в якому гасне кров
зрештою простір надто оголився
що видно кістки
скільки поетів стільки й симптомів
спочатку падає слово а за ним
сторінки
і сотні крапок
приймаєш таємницями
в палаючих легенях
Коментарі
Дописати коментар