Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 63

- Алло? Вікторе Йосиповичу, доброго ранку! Що? Ні, ще нічого не продав. Ні, не телефоную виправдовуватися. Так, я пам'ятаю, так, я продаю ті лампочки - вони займають ексклюзивне місце на полицях. Хоча, знаєте, вони браковані, люди на них часто скаржаться... А, ви знаєте... А, необхідно продати... Та от власне чого я телефоную. А ми їх не будемо повертати як решту?... Ой, ви так матюкаєтесь... Не знав, що є таке слово... Тим не менш, вчора в соціальній мережі написали про наш магазин з продажу лампочок. Нічого так аж поганого, але недвозначно і так майже непомітно натякнули, що ми скурвилися зі своїми поверненнями товару. Адже їх дивує, чого це лампочки тепер треба повертати виробнику одразу через 3 місяці після поступлення на полиці. Так, ви праві, Вікторе Йосиповичу, покупці самі винні, що не купують швидко й багато... Так-так, я з вами погоджуюсь... Бо ви власник і сильно матюкаєтесь. Але, виявляється, що користувачі соціальної мережі знають більше деталей такого повернення, ніж я, причому, що я є працівником в магазині. Зрозуміло, що це не моє собаче діло, але щось воно вводить мене в бентегу, навіть більше, коли по сценарію я маю говорити, що продаю лампочки, хоча направду це далеко не лампочки. Спільним в них є світло, але чисто метафізичне. Ну так, сценарій є сценарій. То як, ви надасте якусь інформацію для пояснення нашим клієнтам сприводу повернення лампочок, можливості їхнього замовлення? Прикидатись ідіотом або мертвим? Зрозумів...
- Доброго дня!
- Вибачте, в мене клієнт. До побачення. Доброго дня, пане! Чим я можу вам допомогти?
- Інтелектуальна поліція, я сприводу...
- Це все Віктор Йосипович! Він мене змусив! Якби в мене була сім'я, він би тримав її в заручниках, аби я мовчав. Хоча відсутністю сім'ї він також тримає її в заручниках. Я готовий у всьому зізнатися. Я діяв під примусом, хоча й свідомо, але під примусом.Я готовий дати свідчення в суді...
- Я тут не для того. Мене цікавиться, чи дотримано усіх авторських прав з використання світла у ваших лампочках.
- Хм, ви ж бачите, що я продаю не лампочки.
- Такий сценарій...
- То хоч скажіть в цьому скетчі, що це не лампочки.
- Такий сценарій... А ви чому не кажете, що це не лампочки, а...?
- Віктор Йосипович казали, аби я прикидався ідіотом або мертвим.
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...
Дописати коментар
Докладніше

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021
Дописати коментар
Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...
Дописати коментар
Докладніше