Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 63

- Алло? Вікторе Йосиповичу, доброго ранку! Що? Ні, ще нічого не продав. Ні, не телефоную виправдовуватися. Так, я пам'ятаю, так, я продаю ті лампочки - вони займають ексклюзивне місце на полицях. Хоча, знаєте, вони браковані, люди на них часто скаржаться... А, ви знаєте... А, необхідно продати... Та от власне чого я телефоную. А ми їх не будемо повертати як решту?... Ой, ви так матюкаєтесь... Не знав, що є таке слово... Тим не менш, вчора в соціальній мережі написали про наш магазин з продажу лампочок. Нічого так аж поганого, але недвозначно і так майже непомітно натякнули, що ми скурвилися зі своїми поверненнями товару. Адже їх дивує, чого це лампочки тепер треба повертати виробнику одразу через 3 місяці після поступлення на полиці. Так, ви праві, Вікторе Йосиповичу, покупці самі винні, що не купують швидко й багато... Так-так, я з вами погоджуюсь... Бо ви власник і сильно матюкаєтесь. Але, виявляється, що користувачі соціальної мережі знають більше деталей такого повернення, ніж я, причому, що я є працівником в магазині. Зрозуміло, що це не моє собаче діло, але щось воно вводить мене в бентегу, навіть більше, коли по сценарію я маю говорити, що продаю лампочки, хоча направду це далеко не лампочки. Спільним в них є світло, але чисто метафізичне. Ну так, сценарій є сценарій. То як, ви надасте якусь інформацію для пояснення нашим клієнтам сприводу повернення лампочок, можливості їхнього замовлення? Прикидатись ідіотом або мертвим? Зрозумів...
- Доброго дня!
- Вибачте, в мене клієнт. До побачення. Доброго дня, пане! Чим я можу вам допомогти?
- Інтелектуальна поліція, я сприводу...
- Це все Віктор Йосипович! Він мене змусив! Якби в мене була сім'я, він би тримав її в заручниках, аби я мовчав. Хоча відсутністю сім'ї він також тримає її в заручниках. Я готовий у всьому зізнатися. Я діяв під примусом, хоча й свідомо, але під примусом.Я готовий дати свідчення в суді...
- Я тут не для того. Мене цікавиться, чи дотримано усіх авторських прав з використання світла у ваших лампочках.
- Хм, ви ж бачите, що я продаю не лампочки.
- Такий сценарій...
- То хоч скажіть в цьому скетчі, що це не лампочки.
- Такий сценарій... А ви чому не кажете, що це не лампочки, а...?
- Віктор Йосипович казали, аби я прикидався ідіотом або мертвим.
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....
Дописати коментар
Докладніше

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...
Дописати коментар
Докладніше

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...
Дописати коментар
Докладніше