Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 63

- Алло? Вікторе Йосиповичу, доброго ранку! Що? Ні, ще нічого не продав. Ні, не телефоную виправдовуватися. Так, я пам'ятаю, так, я продаю ті лампочки - вони займають ексклюзивне місце на полицях. Хоча, знаєте, вони браковані, люди на них часто скаржаться... А, ви знаєте... А, необхідно продати... Та от власне чого я телефоную. А ми їх не будемо повертати як решту?... Ой, ви так матюкаєтесь... Не знав, що є таке слово... Тим не менш, вчора в соціальній мережі написали про наш магазин з продажу лампочок. Нічого так аж поганого, але недвозначно і так майже непомітно натякнули, що ми скурвилися зі своїми поверненнями товару. Адже їх дивує, чого це лампочки тепер треба повертати виробнику одразу через 3 місяці після поступлення на полиці. Так, ви праві, Вікторе Йосиповичу, покупці самі винні, що не купують швидко й багато... Так-так, я з вами погоджуюсь... Бо ви власник і сильно матюкаєтесь. Але, виявляється, що користувачі соціальної мережі знають більше деталей такого повернення, ніж я, причому, що я є працівником в магазині. Зрозуміло, що це не моє собаче діло, але щось воно вводить мене в бентегу, навіть більше, коли по сценарію я маю говорити, що продаю лампочки, хоча направду це далеко не лампочки. Спільним в них є світло, але чисто метафізичне. Ну так, сценарій є сценарій. То як, ви надасте якусь інформацію для пояснення нашим клієнтам сприводу повернення лампочок, можливості їхнього замовлення? Прикидатись ідіотом або мертвим? Зрозумів...
- Доброго дня!
- Вибачте, в мене клієнт. До побачення. Доброго дня, пане! Чим я можу вам допомогти?
- Інтелектуальна поліція, я сприводу...
- Це все Віктор Йосипович! Він мене змусив! Якби в мене була сім'я, він би тримав її в заручниках, аби я мовчав. Хоча відсутністю сім'ї він також тримає її в заручниках. Я готовий у всьому зізнатися. Я діяв під примусом, хоча й свідомо, але під примусом.Я готовий дати свідчення в суді...
- Я тут не для того. Мене цікавиться, чи дотримано усіх авторських прав з використання світла у ваших лампочках.
- Хм, ви ж бачите, що я продаю не лампочки.
- Такий сценарій...
- То хоч скажіть в цьому скетчі, що це не лампочки.
- Такий сценарій... А ви чому не кажете, що це не лампочки, а...?
- Віктор Йосипович казали, аби я прикидався ідіотом або мертвим.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр